Нафтопровід «Дружба»: втрачені цінності

27 січня 2026 року, десь близько ранку, у Бродах на Львівщині — місті, яке більшість людей знає хіба зі шкільного підручника історії — спалахнула пожежа. Горіло 25 тисяч кубометрів нафти прямо в резервуарі. Диму було стільки, що у школах по всьому місту на наступний день оголосили дистанційне навчання, а місцева влада закликала людей не виходити на вулицю.

Росія вдарила по нафтопроводу «Дружба» — тому самому, на якому вона сама заробляла мільярди, постачаючи нафту до Європи. По трубі, якій у 2024 році виповнилося шістдесят років. По об'єкту, який ніколи в своїй історії не зупинявся так надовго.

Того ранку почалася найдовша зупинка в 62-річній історії «Дружби» — майже три місяці. І саме тоді про цей нафтопровід дізналися всі, хто раніше ніколи не цікавився ані трубами, ані геополітикою.

Нафтопровід «Дружба» має одну з найбільш іронічних назв в енергетиці. Його будували як символ єдності соціалістичного блоку. Сьогодні нафтопровід став символом недружби та ворожнечі після того, як росія розпочала повномасштабну війну проти України.

Як почали будувати нафтопровід «Дружба»

Історія «Дружби» починається у далекому 1958 році. Саме тоді країни Ради економічної взаємодопомоги (це був такий радянський аналог Євросоюзу для соціалістичних країн) вирішили побудувати величезний нафтопровід, що з’єднає нафтові родовища Татарстану із заводами Польщі, Східної Німеччини, Чехословаччини та Угорщини. Нафтопровід будували не лише з економічної точки зору, хоча це теж було вигідно. Він одразу мав бути символом радянської геополітики у розпал холодної війни.

18 грудня 1959 році укладено угоду між урядами СРСР, Угорської народної республіки, Чехословацької Соціалістичної республіки, Польської народної республіки та Німецької демократичної республіки про будівництво нафтопроводу. Вже через рік, у грудні 1960 року почали будувати трасу нафтопроводу, що символічно, будівництво почалося саме від Бродів до держкордону СРСР і саме по Бродах росія завдала удару в 2026 році.

Проєкт був масштабним навіть для тогочасного радянського союзу. Для прокладання нафтопроводу треба було перемістити понад 15 мільйонів кубічних метрів ґрунту та встановити 730 тисяч тонн труб.  Траса перетнула 45 великих річок та близько 200 залізниць і автомагістралей.  Будівельники працювали в болотах Білорусі, Карпатах, на польських рівнинах практично без зупинки, щоб якнайшвидше завершити роботи.

Кожна країна відповідала за свою ділянку та частину обладнання: труби виробляли в СРСР і Польщі, арматуру - у Чехословаччині, насоси постачала Німеччина, автоматику і зв’язок - Угорщина.

Веже у грудні 1961 року нафтоперекачувальна станція «Броди» прийняла перший залізничний поїзд із нафтою. У лютому 1962 року перші тонни нафти надійшли в резервуари чехословацької нафтоперекачувальної станції, а у вересні того ж року нафту з «Дружби» отримала Угорщина.

У 1964 році завершилось спорудження першої черги і тоді ж відбувся злив останнього паливного поїзда з нафтою на станції Броди, після чого нафта постачалася лише трубопроводом.

Цікавий факт: у 1963 році США спробували заблокувати будівництво через ембарго на постачання труб, але тоді радянська промисловість налагодила власне виробництво. «Дружба» на той момент стала найбільшим нафтопроводом у світі та транспортувала до 18 мільйонів тонн нафти на рік до Чехословаччини.

Після введення всіх ліній, загальна довжина трубопроводів системи склала близько 5,2 тисячі кілометрів. Маршрут починається за тисячу кілометрів від українського кордону – в російському Татарстані поблизу Альметьєвська з головної нафтоперекачувальної станції Калєйкіно. Звідти нафта йде повз Самару до Унєчі на Брянщині, далі до Мозиря в Білорусі, де розгалужується на дві гілки – північну, яка йде через Білорусь до Польщі та далі до Німеччини та південну, що пролягає через Україну до Словаччини Чехії та Угорщини. Крім того, з Брянська через Білорусь є нафтопровід до Литви та Латвії.

Нас звичайно найбільше цікавить саме Південна гілка нафтопроводу «Дружба», що пролягає через Україну до країн центрально-східної Європи, що не мають виходу до моря та яким було складніше знайти альтернативи трубопровідній нафті з росії.

У 1974 році паралельно першій нитці добудували другу — «Дружба-2», із більшим діаметром труб. Загальна протяжність системи з усіма відгалуженнями сягнула 8 900 кілометрів. Пропускна здатність — від 1,2 до 1,4 мільйона барелів на добу, з технічним потенціалом до 2 мільйонів.

Після розпаду Радянського Союзу нафтопровід «Дружба» нікуди не зник. Змінились держави, кордони, власники ділянок, але маршрут залишився. Росія продавала нафту, Україна й Білорусь заробляли на транзиті, а Центральна Європа десятиліттями отримувала сировину для своїх нафтопереробних заводів.

І насправді так могло б тривати ще років сто, якби росія була нормальним сусідом, а не використовувала нафту, як і газ та багато інших речей, як зброю. Нафта та нафтопровід «Дружба» були ще одним важелем тиску на Україну після Незалежності. На фоні цього Україна збудувала альтернативний нафтопровід – Одеса-Броди та морський нафтовий термінал в Одесі, через які планувалося отримувати нафту танкерами в Чорному морі та через Одеса-Броди і кінцеву гілку нафтопроводу «Дружба» постачати її до Європи, хоча через міжнародний тиск, перш за все росії, нормально цей нафтопровід ніколи не працював для таких постачань.

Взагалі нафтопровід «Дружба» завжди був оточений якимись скандалами, а один із найгучніших стався у 2019 році і отримав назву кризи «Брудної нафти». У російській нафті, що йшла через “Дружбу”, виявили надмірний вміст органічних хлоридів. Це звучить технічно, але якщо просто то для НПЗ така домішка може пошкодити обладнання. Першими проблему зафіксували в Білорусі. Потім польський оператор PERN зупинив прийом нафти, а українська “Укртранснафта” також припинила транзит південною гілкою. Постачання зачепило НПЗ у Німеччині, Словаччині, Чехії та Угорщині.

Польський аналітичний центр OSW назвав цю кризу найсерйознішою в історії «Дружби» на той момент. За його даними, могло бути забруднено до 5 мільйонів тонн нафти вартістю до 2,6 мільярда доларів. У Росії тоді говорили про умисне забруднення й відповідальність структур у районі Самари. Хто був відповідальним за це, чи було навмисно забруднено нафту чи ні так офіційно і не повідомили, але репутація «Дружби» як абсолютно надійної труби вперше серйозно постраждала

Після 24 лютого 2022 року значення «Дружби» різко змінилося, і цього не могло не статися. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну підняло питання: а чому ми не зупиняємо транзит російської нафти?

Враховуючи, що це доволі чутлива тема, думки розходяться. Частина населення та експертів вважає, що ми повинні були припинити транзит російської нафти одразу після повномасштабного вторгнення і це безперечно має сенс. Але також постає питання, а чому не в 2014 році, коли росія почала війну?

Інші ж вважають, що ми повинні продовжувати транзит російської нафти, щоб виконувати свої зобов’язання перед Європейськими країнами у рамках співпраці з ЄС. Враховуючи що ЄС є головним донором України в умовах війни це теж має певну логіку. Україна також отримує кошти за транзит російської нафти – в останні роки близько 250 мільйонів доларів щороку. Без сумніву, зайвих грошей для України зараз немає, хоч співпраця з ворогом виглядає максимально дивною в умовах війни.

Робота «Дружби» під час війни росії

Тим не менше, початок війни в 2022 році став сигналом не лише для України, а і для Європи, яка поступово відмовляється від російської нафти, хоча можливо не так швидко, як нам би хотілося. Польща та Німеччина ще у 2023 році припинили отримувати нафту по північній гілці.

Але країни, які отримують нафту через Україну, діють менш охоче. Лише Чехія у березні 2025 року припинила отримувати російську нафту, повністю перейшовши на альтернативи, навіть не маючи виходу до моря.

Загалом обсяги транзиту російської нафти через Україну скорочуються – до 9,7 мільйони тонн у 2025 році, що є найнижчим значенням за десятиліття. Для порівняння у 2014 році Україна транспортувала 15 мільйонів тон, а у пікові роки транзит сягав 40-60 мільйонів тонн на рік.

І насправді у 2026 році обсяги транзиту можуть впасти ще сильніше. Тут ми підходимо до однієї з найбільших криз останнього часу – конфлікту навколо «Дружби». 27 січня 2026 року росія завдала ударів по інфраструктурі нафтопроводу «Дружба» у місті Броди, Львівської області, звідки все починалося. Було пошкоджено резервуар місткістю 75 тис. куб м нафти, де зберігалося 25 тис. куб м. Частину нафти було злито в нафтопровід та експортовано до Угорщини, щоб уникнути більшої катастрофи.

Але навіть так виникла масштабна пожежа, яку гасили 10 днів. Угорщина та Словаччина звинуватили Україну в політичному затягуванні відновлення транзиту російської нафти. Але на диво, ніяких звинувачень в сторону росії, яка пошкодила трубу, не було. Країни припинила експорт дизельного пального до України та погрожували зупинити постачання газу та електроенергії.

Ремонт тривав майже три місяці і 22 квітня 2026 року Україна відновила транзит російської нафти через Україну. Зараз станом на початок травня російська нафта йде до Угорщини та Словаччини у приблизно рівних обсягах щодоби.

Наслідком стало розблокування кредиту ЄС у розмірі 90 млрд євро для України та 20 пакету санкцій проти росії.

Як довго працюватиме трубопровід «Дружба»

Майбутнє нафтопроводу «Дружба», який став символом ворожнечі та імперської політики росії, дуже сумнівне. ЄС офіційно тримає курс на повну відмову від російської нафти, єдиними споживачами якої лишаються Угорщина та Словаччина. Є сподівання що ці країни, які є членами ЄС, з часом теж перейдуть на інші джерела нафти. Новий угорський лідер Петер Мадяр визнає, що країни поки не може повністю відмовитися від російскьих енергоносіїв, але хоча би не виключає такого в майбутньому.

Для України «Дружба» у її нинішньому вигляді — це джерело транзитних доходів, яке поступово зменшується, і одночасно — постійна мішень і привід для геополітичних маніпуляцій. Коли Угорщина і Словаччина нарешті завершать перехід на альтернативні маршрути, ця труба стане історією — 62-річним нагадуванням про те, як нафта перетворювалася на зброю. Назва «Дружба» залишиться на мапі, а вплив російської нафти буде нівельовано.

Нафтопровід, який мав об’єднувати соціальний табір та стати величчю радянського союзу, навіть сьогодні показує, як важко Європі виходити з інфраструктури, побудованої під геополітичний російський вплив. Історія цієї труби ще не завершена. Але 2026 рік стає переломним моментом.

«Дружба» — нафтопровід з промовистою назвою та складною біографією. Починалася як радянський інструмент інтеграції, стала джерелом доходів для незалежних держав, потім — зброєю тиску, а врешті — жертвою тієї самої держави, яка її будувала. Росія атакувала трубу, якою сама заробляла мільярди доларів щороку, — і цим, мабуть, краще за будь-які слова показала, що насправді означає ця «дружба».