Іван Надєїн, засновник групи компаній «Укртепло»

Іван Надєїн, засновник групи компаній «Укртепло»

Група компаній «Укртепло» широко відома в Україні як потужний виробник теплової енергії з біомаси, в той же час компанія розвиває власну електрогенерацію. На сьогодні портфель активів групи вже представлений міні-гідроелектростанціями, станціями, які використовують звалищний газ, біоТЕЦ та проектом сонячної електросатнції. Більш детально про особливості роботи з кожним типом генерації розповів EXPRO засновник групи Іван Надєїн.

Які існуючі та заплановані проекти в сфері виробництва електроенергії?

Ми запустили гідроелектростанцію, вона працює вже другий рік, запустили полігон дегазації звалищного газу (для виробництва електроенергії з метану), зараз починаємо ще один проект по дегазації полігону і вже будуємо чотири біоТЕЦ, які будуть комбіновано виробляти теплову і електричну енергію.

Чотири ТЕЦ будуть мати потужність 40 МВт – це найбільший портфель, який будується в Україні. Першу станцію ми запускаємо в місті Овруч Житомирської області у вересні-жовтні цього року, далі у нас місто Токмак в Запорізькій області, далі Славутич (там у нас вже працює найбільша в Україні котельня на біопаливі) і в Одеській області, на цукровому заводі ми будемо запускати реконструйовану ТЕЦ. Також на р. Південний Буг у нас є одна міні-ГЕС, ще дві будуємо. Крім того, ми починаємо будівництво сонячної електростанції. На сьогодні ми маємо 4 ліцензіати НКРЕКП, які отримали ліцензію на виробництво електроенергії з альтернативних джерел. До кінця 2019р (коли, згідно діючого законодавства, почнуть падати «зелені» тарифи) ми плануємо реалізувати портфель загальною електричною потужністю 45-50 МВт.

«До кінця 2019 року ми плануємо реалізувати портфель загальною електричною потужністю 45-50 МВт»

Яка потужність діючої міні-ГЕС?

Потужність складає 200 кВт. Фактично, це мікро-ГЕС.

Для будівництва цієї станції Ви використали вже готовий об’єкт, адже станом на сьогодні, ще з радянських часів, залишилось багато покинутих невеликих ГЕС?

Нашу станцію ми збудували, використовуючи вже готову гідроспоруду. Ми її реконструювали, поставили нове обладнання. Так, дійсно такий потенціал є: в Радянському Союзі в 1970-х роках було десь 1100 міні-ГЕС (тільки в Україні), зараз їх працює біля 120 одиниць, інші – десь стоять.

Мала гідроенергетика – це дуже непростий бізнес, проекти дуже довго реалізуються, хоча операційно він досить непоганий, адже станція не потребує палива. Тривалість реалізації проектів пов’язана з тим, що це гідроенергетична споруда, це питання екології. Проекти потребують громадських обговорень, роботи з екологами, які інколи більше заважають, ніж допомагають якомусь екологічному процесу. Також варто взяти до уваги, що категорія складності міні-ГЕС (як об’єкту будівництва) така ж як у атомної станції, для її будівництва треба проходити комплексну експертизу. Наприклад, сонячну станцію збудувати набагато легше.

Чи підтримувала місцева влада будівництво цієї міні-ГЕС?

Так. У нас ситуація була взагалі неконфліктна. Більш того, побудувавши греблю та захисні споруди, ми вирішили проблему розливів річки. Раніше, територія біля річки заливалась кожної весни, а на сьогодні, завдяки ГЕС, вона використовується як пасовище. Є ще випадки, особливо на західній Україні, коли ГЕС вирішували проблеми розливу річок, але постійна напруга з боку екологів заважає реалізації проектів та вирішенню згаданої проблеми.

Ми шукали нові місця для будівництва ГЕС, там де ми бачили, що є «екологи», які сидять і говорять: «Вирішуйте з нами питання», ми приймали рішення, що краще в цей регіон взагалі не заходити.

«Ми шукали нові місця для будівництва ГЕС, там де ми бачили, що є «екологи», які пропонують «вирішити з ними питання», ми приймали рішення взагалі не заходити в цей регіон»

Тобто для такого виду бізнесу дуже важливим є вибір регіону, з урахуванням думки місцевої громадськості та природозахисних організацій?

Однозначно. Ми ж інвестуємо власні або кредитні кошти і ризикувати на таких моментах не варто. Приведу також приклад з тепловою енергією: є регіони, в яких непроста ситуація по теплу (повна залежність від природного газу та високий рівень його споживання – ред.), ми могли б її вирішити, але там дуже складна політична ситуація, і тому ми туди не заходимо.

А де будуть розташовані наступні 2 міні-ГЕС?

Вінницька область. Ми будемо використовувати існуючі гідроспоруди, ніде ми не будуємо greenfields, оскільки це буде дорожче в CAPEXі (капітальні видатки, понесені на створення активу – ред.), іноді для цього треба зупиняти річку, міняти русло. До того ж, вже є група об’єктів, які були покинуті в радянські часи.

Чи є в Україні організації, які можуть проектувати та будувати міні-ГЕС?

Так, є відповідні спеціалізовані наукові інститути. На сьогодні в Україні є вже більше 100 реконструйованих і працюючих міні-ГЕС.

Яка буде потужність нових ГЕС?

Це будуть мікро-ГЕС – по 200 кВт. Вони мають найбільший «зелений» тариф – більше 7 грн/кВт-год, і він не так знижується з часом. Але ці станції мають невеликий виробіток, така ГЕС може за один день згенерувати, наприклад, електроенергії лише на 10 тис грн.

Тому таким станціям потрібен такий високий «зелений» тариф?

Саме так, міні- або мікро-ГЕС у перерахунку на 1 кВт встановленої потужності мають найбільший CAPEX у порівнянні із іншими станціями. Така станція потребує найбільше початкових інвестицій.

«Міні-ГЕС, у порівнянні із іншими станціями, потребують найбільших у перерахунку на 1 кВт встановленої потужності початкових інвестицій»

Яке джерело значних стартових інвестицій? Це банківський кредит?

Ми співпрацюємо з «Укргазбанком», який надає нам кредитні кошти під заставу вже існуючих станцій. Тобто ми збудували станцію, вона генерує дохід, і стає заставним майном для отримання кредиту під новий об’єкт. Таким же чином, ми з «Таскомбанком» будували свою мережу котельних: у нас було своє виробництво котлів, ми будували котли і котельню, банк під заставу існуючої котельні давав кошти для будівництва нової. Слідуючи такому принципу, тільки з одним банком ми збудували 30-40 об’єктів.

Щодо генерації енергії на полігонах твердих побутових відходів, коли компанія запустила свій перший проект?

Ми запустили першу систему дегазації восени минулого року і тільки в цьому році вона почала працювати. Були певні складні бюрократичні процедури, в першу чергу пов’язані з підключенням до мереж. Ще один об’єкт ми будуємо на сході України, в місті Маріуполь, його потужність буде до 2 МВт.

За якими критеріями компанія обирає полігон?

Робиться аналіз морфології сміття, в залежності від цього вираховується, яка кількість газу там може бути. Зазначу, що за хімічним складом звалищний газ - це той же метан, що отримують на традиційних свердловинах.

В Україні велика кількість таких полігонів, виходить, що потенціал для отримання звалищного газу величезний?

На папері дійсно величезний, але по факту, якість полігонів дуже слабенька. Далеко не всі вони зроблені правильно (правильно культивовані), щоб цей газ утворювався і була можливість його збирати. На багатьох із них вже були пожежі, відповідно значна частина газу вже втрачена. До речі, ми, роблячи дегазацію полігону, забираєм газ і зменшуємо ризик виникнення пожежі.

Більш того, я сказав би, що цей ринок дуже обмежений. На сьогодні складно знайти новий, привабливий для інвестування полігон. Фактично, потенціалу інвестування вже немає. Декілька компаній зайняли ряд ділянок, на цьому потенціал і вичерпується. Для того, щоб такий потенціал виник у майбутньому треба правильно організовувати полігон: все біологічне, відсортоване сміття, яке продукує газ має складатися в одне підготовлене місце, оскільки наприклад, будівельне сміття не дає газу, але займає багато території. Наведу приклад країн Прибалтики: там полігони менші за наші, проте вони дають більше газу, оскільки там правильно складується сміття.

Як довго можна отримувати звалищний газ на одному полігоні?

Процес утворення відбувається постійно, газ виробляється протягом тривалого часу, але з часом він закінчується. Є полігони на 3-5 років, але ці проекти мають достатньо короткий період окупності, оскільки такий тип генерації потребує набагато менші інвестиції на 1 кВт встановленої потужності, у порівнянні з ГЕС. Але є значні операційні ризики, наприклад, газ може закінчитися, на полігоні може щось загорітися. Бувають ще моменти, коли трактори, які їздять по полігону, можуть пошкодити системи збору газу, бо полігони як правило діючі. Також, у випадку отримання звалищного газу набагато більше ніж на ГЕС операційних робіт, бо на гідроелектростанціях ви можете, грубо кажучи, сидіти і спостерігати. Як то кажуть, можна вічно спостерігати як тече вода.

Що ви можете сказати про потенціал іншого джерела біогазу – відходи сільського господарства? Чи планує компанія інвестувати кошти в цей напрям?

У випадку України відходи від сільського господарства мають шалений потенціал. Наприклад, у Німеччині працює 10 тисяч біогазових установок, кожного року вони виробляють біля 5-7 млрд кубічних метрів газу, а Україна, маючи найбільшу територію, має небагато біогазових агрокомплексів. Тому, саме цей ринок може вибухнути просто нереальними показниками.

У нас таких об’єктів ще немає, ми як раз вивчаємо інформацію. Ми вже маємо ТЕО одного такого проекту. Це качина ферма. Говорячи про відходи АПК, слід згадати важливу проблему – фермам немає куди дівати свої відходи. Накопичуючи агресивні відходи на певній території, вони приносять велику шкоду цій ділянці.

Це новий для нас сегмент, тому ми поки обережні. Нас, наприклад, бентежить відсутність нашої власної сировини. Ми не хочемо потрапити в залежність від фермера. Сьогодні вони раді позбутися відходів та віддають їх нам (або платять за їх збут), а коли пройде час і вони побачать, що це бізнес, вони почнуть думати, що ці відходи – це гроші. Для вирішення цього питання, необхідно мати декілька різних джерел постачань сировини, декілька ферм. Якщо їх буде багато і вони будуть невеликі, і вони будуть конкурувати між собою, хто нам привезе відходи, – для нас це буде ідеальна історія.

В сегменті біоТЕЦ, які проекти реалізуються або плануються?

Ми будуємо об’єкти в містах Овруч та Славутич. Наприклад, Славутич ми хочемо повністю забезпечити енергією не з газу. Там ми вже запустили найбільшу в Україні котельну потужністю 10 МВт, що дозволяє нам забезпечувати 40% міста. Цієї осені ми врятували місто, коли їм відключили газ за борги. За допомогою біопалива місто не замерзло.

В цьому ж місті ми хочемо побудувати біоТЕЦ, виробляти електричну енергію, а з хвоста турбіни давати в мережу теплову енергію і забезпечити на 100% Славутич теплом з біомаси. Для порівняння: з газу вони отримують тариф 2200 грн/ГКал для бюджетних організацій та 1600 грн/ГКал для населення, наш тариф – 1700 та 1200 грн/ГКал відповідно. Ми надаємо можливість місту економити. Законодавством передбачена знижка у порівнянні із «газовим» тарифом у розмірі 10%, ми як правило даємо нижче. У нас непогана рентабельність у такому проекті, але є складність отримання грошей. Зазначу, що проблемою цього бізнесу, являється той факт, що теплокомуненерго неповністю розраховується за отримане тепло і тому багато потужних компаній не заходять в цей сектор, вони не хочуть потрапляти в залежність від теплокомуненерго. Коли ми зможемо забрати ринок повністю (місто повністю перейде на тепло з біопалива), тоді необхідність в існуванні теплокомуненерго відпаде, його можна буде ліквідувати. У нас вже є досвід повного заміщення комунального виробника тепла у Бориспільському, Черкаському районах. В таких випадках міста повністю переходять на приватного постачальника.

Протилежна ситуація з виробленою на біоТЕЦ електроенергією. Її ми будемо продавати в оптовий ринок по «зеленому» тарифу. Ось це якраз чудова історія, повністю захищена та прив’язана до курсу євро. Це найбільша перемога на сьогодні і можливість для бізнесу. Наприклад, за останні 4 роки у відновлювану енергетику було інвестовано понад €1 млрд. Це колосальний показник! Який ще ринок на сьогодні прийняв €1 млрд інвестицій, переважно західних?

Така динаміка завдячує саме «зеленому» тарифу?

В першу чергу – це «зелений» тариф. Це інвестиції в «зелений» тариф. Можна почути думки, що на сьогодні відновлювана енергетика суттєво дотується, але ж ніхто не рахує на скільки дотується теплова енергетика чи вугільна галузь, а в даному випадку – це чиста енергія, прямі інвестиції та робочі місця. Ми, наприклад, будуючи біоТЕЦ, також висаджуємо свою енергетичну вербу, даємо робочі місця, використовуємо території, які непридатні для ведення сільського господарства. Крім того, ми забираємо різні відходи з лісових насаджень.

До речі, є такий міф, що ми косимо всі ліси. Це однозначно маніпуляція, оскільки вартість ділової деревини досить висока і нема ніякої вигоди її спалювати. Така оцінка – це чиста профанація. Навпаки, ми забираємо з лісу, різні гілочки, які або гниють, або можуть стати причиною пожеж в лісах.

Самі забезпечуєте паливом власні біоТЕЦ?

Ні, лише частково. Ми купуємо паливо на ринку.

В Україні достатнє виробництво пелет та іншого палива для забезпечення біогенерації?

Ринок біопалива дуже складний і зарегульований. Лісгоспам краще кинути всі відходи в лісах, ніж займатися їх реалізацією, в них немає мотивації, бо вони державні. В цьому і полягає проблема.

В багатьох європейських країнах ліси віддають в приватні руки. Я думаю, якщо в Україні зробити пілотний проект і якихось 100 чи 200 гектар лісу віддати в приватні руки і подивитися що буде. В Україні з одного гектару лісу отримують в 4 рази менше деревини, ніж в Німеччині. Це наслідок безгосподарності, безвідповідальності, відсутності лісних доріг, відсутність інвестицій в ліс. Ми, маючи найбільшу по лісистості територію в Європі, маємо найменшу продуктивність лісового господарства… Система лісгоспів залишилась в якості рудименту радянської системи. Вони не зацікавлені працювати ефективно, залишається комуністична, колгоспна мотивація, якщо лісгосп буде приватний, він буде зацікавлений кожну гілочку, кожен листочок нам продати.

Тобто саме державні лісгоспи являються основним виробником та постачальником сировини для біоенергетики?

Звичайно. Чому ми беремо Овруч, Славутич? Тому, що це регіони деревообробки, там багато лісів, а в Запорізькій області ми використовуємо відходи соняшника. Є певні складнощі із забезпеченням саме таким типом палива, але Україна займає перше місце в світі по експорту олії, відповідно утворюється велика кількість відходів, які можна спалити та продати електроенергію по «зеленому» тарифу. До речі, саме в цьому році соняшником були засіяні рекордні площі. В Україні недостатня кількість установок, які виробляють енергію з біомаси, значну частину біомаси наша країна експортує, наприклад, Україна експортує дрова. Був закон, яким заборонявся експорт лісу в ЄС, але президент наклав вето, нам, наприклад, така логіка не зрозуміла.

Дозвольте також питання щодо першого сонячного проекту компанії. В якому регіоні буде перша станція?

Як і у випадку міні-ГЕС, це теж буде Вінницький регіон. Ми вже інвестували кошти в підключення для міні-ГЕС і побачили, що його можна використати для сонця. Сонячна станція буде мати потужність 5 МВт, вона буде розташована поряд з ГЕС, як раз на тому лузі, який раніше затоплювала річка. Ми хочемо взяти цю територію в оренду у сільради… Зазначу, що це село або місто де ми вже щось побудували, воно вже буде енергетично незалежним, бо в нього буде своя генерація.

Якщо буде відключена підстанція, це місто не буде сидіти без світла, воно буде мати свою генерацію. Це дуже цікавий тренд – демонополізація та децентралізація виробництва електроенергії, так звана розподілена генерація. Такий підхід дуже розповсюджений в Європі, він зменшує втрати при транспортуванні, дає більшу збалансованість мереж. Говорячи про балансування, слід зазначити, що біомаса може працювати заданим графіком, ми більш зручні у порівнянні із сонцем.

Для нас питання балансування – це взагалі не проблема, оскільки у нас невеликі за потужністю об’єкти, які географічно розкидані. Це так званий принцип енергетичної децентралізції. Проблеми балансування виникають, наприклад, для тих компаній, які будують велику сонячну генерацію в одному місці.

Яке бачення компанії щодо нових законодавчих ініціатив, якими пропонується поступово перейти від «зеленого» тарифу до механізму аукціонів?

Все що невідомо, воно несе певні ризики. Якщо держава каже: «Я буду проводити чесні аукціони», щось дуже слабо в це віриться, особливо коли говорять, що чиновники визначатимуть квоти. Це якась досі невідома конструкція. Найкращий сценарій для бізнесу – виконати вже закладені норми закону, з плановим зниженням «зеленого» тарифу після 2020р. Ухвалили закон, який дає позитивну динаміку, він не дає катастрофічну динаміку. Хтось каже, що скоро буде побудовано 5 ГВт альтернативної генерації, я особисто такої динаміки не спостерігаю. В квартал будується по 100, 200 чи 300 МВт, немає масштабного будівництва.

Я побоююся, щоб цей аукціон не став додатковою корупційною складовою, бо тоді ситуація погіршиться і притік інвестицій в галузь значно зменшиться. Також не слід забувати про важливу проблему – зношеність традиційної енергетики. Її треба чимось замінювати. Атомна енергія коштує €3-5 млрд за 1 ГВт, тоді як для встановлення такої ж потужності альтернативної генерації необхідні інвестиції у розмірі всього €1 млрд.

Будь-яка невідомість для бізнесу – це ризик. Якісь аукціони, квоти, тендери, щось буде визначати чиновник – ти відчуваєш, що щось буде недобре в цій історії. Зараз все прозоро і нормально: є прийнятна ставка тарифу, збудував, ввів в експлуатацію і отримав тариф. Жодного випадку, що хтось щось не отримав, такого немає.