Юлія Ковалів: «Швидкі та непрогнозовані зміни законодавства можуть привести країну до інвестиційного арбітражу»
11:36 / 26 вересня, 2018

Юлія Ковалів: «Швидкі та непрогнозовані зміни законодавства можуть привести країну до інвестиційного арбітражу»

Українська альтернативна енергетика продовжує приваблювати іноземних інвесторів та навіть конкурує з проектами сонячних електростанцій в пустелі Сахара, проте залишається ряд питань, які потребують вирішення, серед них – запровадження механізму аукціонів, умови PPA-договору, вже видані «фантикові» техумови. Більше детально про інвестиції у відновлювальну енергетику в інтерв’ю EXPRO розповіла голова Офісу Національної інвестиційної ради Юлія Ковалів.

Дайте, будь-ласка, загальну оцінку інвестиційного клімату в сфері альтернативної енергетики?

Альтернативна енергетика – це один з топ-10 найбільш інвестиційно привабливих галузей української економіки. Інтерес до неї ми бачимо і з боку міжнародних компаній і банків, з якими ми спілкуємось, і з боку українських компаній, які готові інвестувати в такі проекти і мають можливість залучати проектне фінансування відновлюваної енергетики. Паралельно з цим зростає ринок послуг для проектів зеленої генерації – це EPC-контрактори і постачальники обладнання (сонячних панелей, вітрових турбін). Сектор демонструє високі темпи розвитку: тільки за перше півріччя цього року було встановлено близько 270 МВт нових потужностей – це близько $300 млн прямих інвестицій. З них понад 200 МВт становили проекти сонячної енергетики, 50 МВт – вітрової, решта –поки що невелика кількість проектів у біоенергетиці та малі гідроелектростанції. Наведені цифри перевищують обсяг потужностей, введених в експлуатацію за весь 2017 рік.

Сектор відновлювальної енергетики за півроку залучив $300 млн прямих інвестицій 

Загальна потужність відновлюваної енергетики в Україні вже досягла 1,6 ГВт. Серед чемпіонів Одеська область – це майже 260 МВт, в основному сонячної енергетики. Запорізька та Херсонська області – лідери в обсягах інвестицій у вітроенергетику. За перше півріччя обсяг електроенергії, яка вироблена з відновлювальних джерел, становив приблизно 1,9%

Які приклади найбільших інвестицій Ви можете навести?

Це, наприклад, інвестиції компанії Scatec Solar, яка побудує сонячні електростанції в Миколаївській та Черкаській областях загальною потужністю біля 130 МВт. Загалом, Scatec Solar інвестує в ці проекти понад $200 млн. Також канадська компанія TIU розвиває проекти сонячної енергетики на півдні України, норвезька NBT придбала діючий вітровий проект компанії «Сивашенергопром» та має намір розвивати проекти ВЕС загальною потужністю 270 МВт. Це найбільша норвезька інвестиція в Україну за останні десять років.

Купівля норвезькою NBT діючого вітрового проекту компанії «Сивашенергопром» з подальшим будівництвом 270 МВт вітрового парку - це найбільша норвезька інвестиція в Україну за останні десять років 

Крім того, активний гравець – Європейський банк реконструкції і розвитку, найбільший кредитор проектів відновлюваної енергетики в Україні. З 2008 року Банк інвестував в будівництво понад 150 МВт потужностей на ВДЕ і вже затвердив нову програму сприяння розвитку галузі розміром в 250 млн євро. ЄБРР разом з IFC (International Financial Corporation – Міжнародна фінансова корпорація, входить в структуру Світового банку – ред.), мабуть, чи не єдині в Україні надають проектне фінансування відновлювальної енергетики. Також на цьому ринку працюють «Укргазбанк», «Укрексмібанк», «Ощадбанк», які кредитують проекти сонячної та вітрової генерації.

У інвесторів є значний інтерес в чергу до сонячної та вітрової енергетики, проте менша увага приділяється малій гідро- та біоенергетиці. Чому має місце така тенденція?

В першу чергу, причина – це суто економічний фактор, адже на сьогодні саме «сонячний» тариф є дуже привабливим з точки зору інвесторів і гарантує порівняно швидку окупність. Далі за економічними показниками йде вітроенергетика, щоправда, період окупності є довшим, ніж у випадку сонячної. Над проектами в біоенергетиці зараз активно працюють і українські, і міжнародні компанії.

Одна із проблем біоенергетики, яка не пов’язана з регулюванням сектору – це доступ до сировини, адже для реалізації таких проектів необхідно мати стабільну і прогнозовану цінову політику на сировину та гарантії її постачання, потрібно мати чітке планування забезпечення сировиною. Оскільки ринок біогенерації в Україні ще не достатньо розвинутий, відповідно, й ринок забезпечення сировиною, енергетичним паливом перебуває в зародковому стані.

З якими країнами-сусідами порівнюють Україну інвестори?

У випадку альтернативної енергетики ми конкуруємо на світовому ринку. Тому Україну навряд чи можна порівняти, скажімо, з сусідніми Польщею, Чехією чи Словаччиною, як це роблять з іншими галузями. Інвестора в українську відновлювану енергетику більше цікавить порівняння регулювання сектору, способу державної підтримки ринку і тих гарантій отримання доходу, які він може мати, наприклад, в Україні, Великій Британії, Німеччині, Індії, Південній Америці. Тому географічний аспект не грає визначальної ролі. Також все дуже залежить від того, які цілі перед собою ставить держава щодо розвитку зеленої енергетики.

Чи можна сказати, що ті компанії, які вклали гроші в сонячну електростанцію в Україні, порівнювали її з подібним проектом в африканській пустелі?

Звичайно. І робили це з точки зору законодавчого регулювання галузі і бізнес-складової, тобто можливості побудувати об’єкт, і окупити інвестиції в прийнятні строки.

Які ключові ризики називають інвестори?

Передусім, це ризик змін в системі державної підтримки відновлюваної енергетики. Це стосується не лише України, прецеденти таких змін траплялися і в країнах Європейського Союзу – Іспанії, Румунії, Болгарії. В цих країнах держава різко змінювала правила гри та системи підтримки для вже запущених в експлуатацію станцій. Інвестори зверталися до суду з позовами про захист своїх інвестицій до держав як суверенів. В результаті уряди судяться з інвесторами в інвестиційних арбітражах. Наприклад, згідно судових рішень у справах з альтернативної енергетики, уряд Іспанії має виплатити інвесторам понад $300 млн.

Швидкі та непрогнозовані зміни законодавства можуть привести країну до інвестиційного арбітражу 

Стабільність регулювання – це один із ключових критеріїв для всіх інвесторів у відновлювану енергетику, хоча зміни форми державної підтримки альтернативної енергетики спостерігаються в багатьох країнах.

Другий важливий аспект – це можливість захистити свої інтереси. Інвестори хочуть гарантоване право на правосуддя, на справедливий розгляд їхніх кейсів. Тому в PPA-контрактах (угодах на придбання електроенергії з відновлюваних джерел, які укладаються з ДП «Енергоринок» або його правонаступником – ред.) для міжнародних компаній має бути запроваджена можливість звернення до міжнародних арбітражів. Це вкрай важливий інструмент захисту прав інвесторів.

В українських PPA-договорах є положення про міжнародний арбітраж?

На сьогодні у нас є два примірних РРА-договори, є так звана «вереснева» і «січнева» редакції. Останню погодив регулятор (Національна комісія, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – ред.). В обох редакціях договору є можливість арбітражу. Водночас, на жаль, та редакція, яка зараз застосовується, не зовсім чітко врегульовує можливість звернення до арбітражних інституцій, зокрема, до Міжнародного комерційного арбітражу в Парижі. Ця норма потребує вдосконалення, зокрема виключити можливість паралельних судових процесів в Україні та в арбітражі.

Дозвольте, будь ласка, уточнити. На сьогодні в договорі передбачений Паризький арбітраж, на вашу думку, має бути обраний інший суд?

Питання полягає не в місці проведення арбітражу, а в правовій колізії, можливості одночасно позиватися до господарських судів в Україні та до міжнародного арбітражу. Наприклад, українська сторона судиться в Господарському суді Києва, а інвестор звернувся до арбітражу. В результаті ми маємо паралельні судові спори з паралельними судовими рішеннями, які через юридичну колізію неможливо виконувати. Це та ситуація, якої хочеться уникнути. Має бути однозначність: в момент, коли міжнародна сторона пішла до арбітражу, судові справи з цього ж предмету в Україні мають припинитися, сторони мають визнати рішення міжнародного арбітражу і далі виконувати його в Україні.

В новому РРА-договорі мають бути чітко прописані умови вирішення судових спорів з визнанням рішення міжнародного арбітражу 

Однаково важливим є й питання захисту прав банку як кредитора, оскільки практично всі проекти в альтернативній енергетиці реалізуються із залученням фінансування. Міжнародні компанії залучають його у консорціумів (ключові гравці – це ЄБРР та IFC), але й міжнародні комерційні банки вивчають можливості фінансування таких проектів.

Як можна захистити права банку?

Є такий інструмент, як step-in-rights. Це право кредитора на входження в проект у разі дефолту позичальника, це також гарантування кредитору доступу до інформації про потенційні ризики дефолту позичальника. Це потрібно вдосконалювати. Ми в Офісі Національної інвестиційної ради працюємо з регулятором, галузевими асоціаціями, ринком і міжнародними консультантами для того, щоб новий проект типового РРА-договору відповідав кращим міжнародним практикам.

Щодо обміну інформацією, йдеться про взаємовідносини між офтейкером (зараз це ДП «Енергоринок», в новій моделі ринку – ДП «Гарантований покупець») та банківською установою, яку було б доцільно повідомляти про потенційний ризик дефолту, про ризик розірвання договору, про можливість виконання своїх гарантованих зобов’язань. Ці відносини мають бути більш чітко врегульовані в новому типовому договорі.

Чи визначені дедлайни підготовки такого проекту договору?

Цей проект був схвалений регулятором, зараз він проходить етап громадського обговорення. Ми разом з іншими експертами готуємо пропозиції і будемо представляти їх регулятору для того, щоб удосконалити цей типовий договір, який буде працювати після запровадження нової моделі ринку. Він буде обов’язковим для «Гарантованого покупця», який має з’явитися на ринку 1 липня 2019 року. З того ж моменту запрацює і сам договір.

В Україні є багато ідей щодо зміни механізму стимулювання зеленої енергетики, зокрема, є намір перейти до системи аукціонів. Чи поширені аукціони в інших країнах? Чи сприймаються вони інвесторами?

Аукціони – це на сьогодні глобальна тенденція, яка має місце в більшості країн, що активно розвивають альтернативну енергетику. Аукціони працюють в країнах ЄС, Африки, Південної Америки, Близького Сходу. Ця система дозволяє державам стимулювати конкуренцію і реалізовувати проекти в зеленій енергетиці за найнижчим тарифом. Саме це і покликаний забезпечити механізм аукціонів.

З точки зору державної підтримки галузі цікаво те, що сьогодні відбувається на ринку сонячних панелей. Впродовж останніх кількох років вони суттєво подешевшали. Чи буде встигати наш законодавець (Верховна Рада – ред.) щороку змінювати законодавство, аби наздогнати світові тенденції? Звичайно, ні. Обладнання стає дешевшим, ефективнішим, з’являються системи накопичення і планування вироблених обсягів. Конкурсні умови – це можливість конкурувати за обсяг державної підтримки. Сьогодні споживачі сплачують за електроенергію визначений законом «зелений» тариф. Після запровадження аукціонів вони всі будуть знати, що платять найдешевшу ціну, визначену в конкурентних умовах. І це оптимальний варіант розвитку галузі.

Аукціони дадуть можливість отримати «зелену» генерацію за найдешевшою, конкурентною ціною 

З іншого боку, якщо ми подивимось на чинна система підтримки «зеленої» енергетики припинить існування в 2029 році. Що це означає для інвестора? Це означає, що проекти, наприклад, вітрових електростанцій вже з 2021-2022 років матимуть складнощі з отриманням фінансування від банків. Чому? Тому, що до 2029 року залишиться дуже мало часу для того, щоб пройти період окупності проекту. Коротке плече регулювання просто не дозволить проекту окупитися. Також треба врахувати, що на додачу до періоду окупності проектів банки, як правило, хочуть бачити ще 1-2 роки чітко прогнозованого регуляторного поля. Період окупності плюс додатковий період прогнозованості виходять за межу 2029 року. Відповіді на те, що буде після 2029 року, у нашому законодавстві поки що немає. Система аукціонів, за результатами яких інвестор зможе укладати РРА-договори на 20 років, забезпечить дві речі: по-перше – це прогнозованість, а по-друге, чим довший період, на який буде підписаний цей договір, тим нижчий «зелений» тариф буде в результаті конкурсу.

Чи пропонують інвестори конкретні умови проведення аукціонів, які б зробили Україну привабливою серед інших країн?

Ми проаналізували досвід різних країн і побачили, що однозначної відповіді немає. У деяких країнах обов’язковий поріг аукціону становить 0,5 МВт, в інших – 5 МВт. Багато залежить від політики країни і цілей розвитку сектора, від локальних природних умов, типу генерації та пріоритетів з боку країни щодо того, проекти яких розмірів розвивати – невеликі чи мінімум 100 МВт. Зараз ми обговорюємо це з експертами, в Парламенті, щоб зібрати різні точки зору і знайти консенсус щодо мінімального порогу (мінімальної потужності сонячної або вітрової електростанції, яка має отримувати «зелений» тариф через механізм аукціону – ред.). До речі, в різних країнах інвестори змогли пристосуватись до різних мінімальних значень.

Розвиток альтернативної енергетики підняв ще одну дуже важливу проблему – це балансування енергосистеми. В деяких країнах були введені зобов’язання інвесторів, які будують сонячні або вітрові станції, також будувати балансуючі потужності. Чи варто таку практику застосувати в Україні?

Такі приклади, звичайно, є, але в більшості країн, де будувалися електростанції на ВДЕ, паралельно реалізовувалися проекти з генерації та балансування. По суті, балансування – це окремий бізнес, для якого ключове джерело доходу – це вартість послуг із балансування. Закон «Про ринок електроенергії» поступово вводить відповідальність за небаланси, паралельно з цим «Укренерго» вже працює над можливістю реалізації пілотного проекту – проведенням конкурсу на будівництво балансуючих потужностей, і вивчає можливість технічної реалізації проекту по накопичувачам. Треба бути дуже обережними, адже якщо аукціони будуть прив’язані до обов’язків з балансування чи накопичення, може бути важко порівнювати і розуміти обсяг підтримки суто самих проектів. Зараз інвестор порівнює наш «зелений» тариф із «зеленим» тарифом інших країн, тож якщо ми додамо ще обов’язки з балансування, ризикуємо отримати зовсім непорівнювані речі. В результаті інвестору буде важко оцінити такі проекти в Україні.

Чи вивчав Офіс Національної інвестиційної ради досвід регулювання ринку балансування в інших країнах, можливо напрацьовані певні пропозиції?

На цьому етапі наша робота сфокусована на новій моделі підтримки «зеленої» енергетики, структурі аукціонів, порядку їх проведення. Дуже важливо завершити цю дискусію і прийняти новий законопроект якомога швидше. Інакше чинний закон продовжить створювати невизначеність для інвесторів. Одні з перших питань, яке вони задають, приїжджаючи до України: «А коли будуть аукціони? Які вони будуть? Яка буде мінімальна потужність?». Для того, щоб не втрачати час, внести ясність і пришвидшити реалізацію проектів, новий механізм має бути прийнятий Парламентом до кінця 2018 року. Найгірше, що може бути – це якщо ця дискусія затягнеться. Дуже важливо забезпечити архітектуру аукціонів, яка створить умови для здорової конкуренції. Друге – це прозорість і максимальний доступ до участі в аукціонах для всіх потенційних учасників. Маю на увазі прогнозовані дати проведення аукціонів, щоб було зрозуміло, що таких аукціонів буде не менше двох, що вони відбуватимуться в такий-то орієнтовний час. Справа в тому, що необхідно забезпечувати міжнародні компанії вичерпною інформацією заздалегідь, аби вони могли спланувати свою участь в аукціонах. Що планомірніше і прогнозованіше їх будуть проводити, то вищим буде рівень конкуренції і нижчим «зелений» тариф.

Необхідно забезпечувати міжнародні компанії вичерпною інформацією заздалегідь, аби вони могли спланувати свою участь в аукціонах 

Крім того, необхідно визначити умови приєднання до мереж. Це одне з найактуальніших питань з одного боку для всіх інвесторів та девелоперів, з іншого – для «Укренерго» як оператора енергосистеми. Це важливо й тому, що станом на зараз видано техумов на приєднання об’єктів відновлювальної енергетики загальною потужністю понад 7 ГВт, і з цим треба щось робити. Ми розуміємо, що як мінімум 30-40% цих техумов ніколи не будуть реалізовані, але будь-який наступний інвестор, який захоче отримати техумови, отримає їх з урахуванням уже виданих. Тому потрібно розчистити пакет виданих техумов.

Нещодавно Верховна Рада в першому читанні прийняла законопроект, який обмежує термін володіння техумовами, без їх використання. Якщо цей проект буде прийнятий у другому читанні, чи вирішить він цю ситуацію?

З часом вирішить. Це пролонговане, компромісне рішення. В будь-якому випадку необхідно розчищати, бо ми скоро дійдемо до 10 ГВт «фантикових» техумов, проекти за якими так і залишаться на папері. «Укренерго» та обленерго при розробці власних інвестиційних програм мають планувати розвиток мереж з урахуванням розвитку відновлюваної енергетики.

Ми в Офісі Національної інвестиційної ради працюємо разом з профільними асоціаціями та НКРЕКП над внесенням змін та прийняттям нової методики приєднання до мереж, адже це одна з трьох ключових позицій, за якими Україна відстає в рейтингу Світового банку Doing Business. Це питання не лише проектів відновлюваної енергетики, це також стосується будь-якого нового будівництва. Кожна нова інвестиція в Україну стикається з проблемою приєднання до мережі. Наведу такий приклад: в Україні тривалість приєднання (принаймні у тому кейсі, який розглядав Світовий банк) становить 140 днів, тоді як в країнах, які в рейтингу Doing Business йдуть приблизно посередині або значно вище за Україну, цей показник становить десь 70 днів, тобто вдвічі швидше. Тому це глобальна проблема для будь-якого бізнесу, який починає щось будувати в Україні. Ми зараз працюємо з регулятором, і маю надію, що до кінця року ми матимемо нову методику та нові розрахунки.