Ми запустили ОПЗ за власний кошт нашої компанії. Частина 2-га

Ми запустили ОПЗ за власний кошт нашої компанії. Частина 2-га

Друга частина інтерв’ю з засновниками й керівниками компанії «Агро Газ Трейдінг» (AGT) Олександром Горбуненком та Володимиром Колотом про механізми купівлі природного газу, взаємовідносини з ОПЗ та приватизацію заводу.

- Ви збираєтеся виходити на міжнародні тендери?

- ВК: Для того, щоб на них виходити, потрібно мати довгостроковий контракт. Відповідно, ми хочемо довгостроковий контракт.

- А чому зараз контракт тільки 4 місяці?

- ОГ: Ліміт повноважень. До червня цього року система корпоративного управління ОПЗ обмежувала Правління в обсягах правочинів, у тому числі у підписанні контрактів чи договорів, вартість яких перевищувала б 10% вартості їх активів. І це якраз дорівнює вартості близько 4-5 місяців переробки давальницької сировини.

- ВК: Плюс зміна керівництва у самому Фонді держмайна, тому що у них повноваження закінчилися.

- ОГ: Є Правління, є Наглядова рада, а є акціонери. Кожен з них має свій ліміт повноважень, які виражені у конкретній сумі. Правління мало можливість підписати договір, який у підсумку прирівнювався 4-5 місяцям роботи.

- У березні конкурс був якраз після завершення 4 місяців чи як?

- ОГ: Ні. Перші 4 місяці закінчилися 1 грудня. Правління змогло піти на те, щоб подовжити договір ще на місяць, тому що ціна впала й у підсумку вийшло не 4 місяці, а 5. І потім на 4 місяці договір продовжила вже Наглядова рада, яка розуміла, що існує великий ризик зупинки заводу. 1 січня провести конкурс нереально, при цьому заявки подавали різні компанії, які і сьогодні намагаються брати участь в конкурсі.

- Це коли було?

- ОГ: З 1 січня по 1 травня. А конкурс, який проходив навесні з торгами, здається, 5 березня, він поширювався на період 8 місяців – з 1 травня по 31 грудня 2020р. Але його з відомих причин скасували. Навіть не скасували, він просто не відбувся, адже скасували правила, за якими його проводили, бо виявилося, що у них є «дірка». А саме відсутність якоїсь логіки чи економічної доцільності у тій ціновій пропозиції, яку може робити потенційний давалець. Компанія УНБ запропонувала те, що було б сьогодні їй у збиток. Формально, їхня пропозиція була найвигіднішою, але вона виходила за межі економічної доцільності. Економічна доцільність закінчувалася на рівні близько $65/т. Вони давали $77. І врешті було прийнято рішення позбутися ризиків зупинки підприємства, які побачила Наглядова рада.

- А наглядова рада це хто?

- ВК: Це співробітники Фонду держмайна, тому що це передбачено відповідним законом про приватизацію. Наглядова рада підприємства, частка держави у якому понад 50%, може складатися тільки з працівників Фонду держмайна.

- У вас зараз контракт коли закінчується?

- ОГ: 1 вересня. І з 1 вересня буде договір, який підпишуть з тим, хто виграє у конкурсі, який проходить зараз.

- Хто бере участь у конкурсі?

- ВК: Ми і ще дві компанії. Спочатку було 5 учасників, але після кваліфікації відмовили Сокару і ОККО.

 - Тепер давайте більше з прицілом на газ. Скільки ви за рік поставили природного газу на ОПЗ?

- ОГ: Ми споживаємо приблизно до 60 млн куб м на місяць, у залежності від кількості днів та кліматичних умов. За рік на ОПЗ було перероблено близько 656 млн куб.м природного газу.

- Це все імпортний ресурс чи добираєте і внутрішній?

- ОГ: Близько 90% - це імпортний газ, решта – український видобуток. Тут знову ж таки причина дуже проста. Будь-який український гравець, газовидобувна компанія, зацікавлена в тому, щоб забезпечити ліквідність поставок на початок місяця для сплати ренти та оплати ПДВ. Відповідно, єдині хто може дозволити собі пропонувати відстрочку своїм контрагентам – це імпортери. Тут є певний парадокс, оскільки можна було б працювати набагато дешевше з точки зору собівартості природного газу, але для цього потрібно набагато більше ліквідності.

- Тобто своїх грошей дати видобувній компанії, яка б зробила знижку?

- ОГ: Так. Сьогодні ціна на газ близько 3 200-3 400 грн/тис куб м. Купити на початку липня газ на весь місяць у локальної видобувної компанії по 3 000-3 100 грн/тис куб м взагалі не було б проблемою. Але нам доводиться платити 3 500 – 3 600 грн/тис куб м через те, що постачальники надають нам ресурс з відстрочкою.

- Так, отримуєте валюту і за гривню купуєте газ, чудовий бізнес

- ОГ: Ні, у нас значна частина зобов’язань по газу включає курсову прив’язку. Виходить так: ми платимо у гривні, але з прив’язкою до курсу. Це частково нівелює як можливі збитки від коливань курсу, так і доходи.

- Зараз курс полетів уверх..

- ВК: Ми будемо платити за газ більше. Загалом для нас це немає значення, бо ми отримуємо валютний виторг. Проте буває, що дні розрахунку за газ не збігаються з днем отримання виторгу, через це ми іноді програємо або виграємо.

- Але ви самі не імпортуєте газ?

- ОГ: Поки ні. У нас є такі плани, але знову - для того, щоб їх реалізувати потрібен довгостроковий контракт з ОПЗ. Тому що контрактуючись на поставки імпортного газу до кордону з Україною не маючи стабільного споживача тут, можна отримати цей газ на кордоні і залишитися там з ним. Теоретично. Обсяги ж також важливі, бронювання потужностей – вони резервуються та сплачуються наперед.

- ОГ: Це у наших планах і це не секрет. Ми плануємо диверсифікацію - частково купувати газ на локальній біржі, частково - імпортувати.

- Для чого?

- ОГ: Для диверсифікації. Ідеальної формули немає, інколи ти виграєш, інколи програєш. Але якщо ти розподіляєш, то ти завжди йдеш у ринку. Припустимо: 30% імпорт, 30% внутрішній видобуток, 30% якийсь довгостроковий прямий імпортний контракт і 10% на споті протягом місяця. Це, певно, найбільш прийнятна формула. Знову ж таки, зробивши ретроспективний аналіз, ми розуміємо, що це було б вигідно. Як буде завтра, ніхто не знає, але така модель у будь-якому разі розширює поле наших можливостей.

- Можна сказати, що зараз вся увага прикута до цього конкурсу. Тобто отримавши контракт давалець отримує те, чого навіть у вас не було?

- ВК: Так, переможець отримує можливості набагато більші, ніж були до цього. Це правда. Як для більш ефективної реалізації добрив, так і для привабливіших умов контрактування природного газу. За це всі й змагаються.

- Який механізм купівлі газу у великих трейдерів в Україні? Як ви з ними працюєте? Це формульне ціноутворення?

- ОГ: Всі секрети розкривати не будемо. Ми намагаємося зафіксувати обсяг поставки з тим чи іншим контрагентом завчасно, до початку місяця поставки. А ціну фіксуємо в декілька етапів протягом місяця для того, щоб досягти середньоринкової планки.

Оскільки ми в цьому разі виступаємо більше як споживач, а не трейдер, то нам в деяких випадках важливіше навіть не ціна, а сама наявність ресурсу та стабільність постачання. Тому що графік добового прокачування газу важко змінювати протягом місяця через великі обсяги газу, який ми перероблюємо щоденно. Водночас ми маємо забезпечити себе ресурсом по найбільш прийнятній ціні за відсутності можливості укладати форвардні контракти. Тому й фіксуємо ціну не за один раз. Таким чином частково вирівнюємо криву ціни на сировину. У такого підходу також є свої недоліки. Якщо, наприклад, ціна різко зросте, вже не можна повернутися назад і оплатити все по старій вартості. В цілому ціна урівноважується. Головне, що обсяг законтрактований. Важливо обрати момент, коли зафіксувати ціну. Це те, чим ми займаємося кожного дня. Останні 4-5 місяців ми купуємо маленький обсяг, до 10%, на споті протягом місяця, оскільки газ, який залишається вільним до останніх днів поточного місяця може коштувати значно дешевше, ніж у перших числах.

- Тобто ближче до 20х чисел ви цей газ добираєте на внутрішньому ринку?

- ВК: Знову ж таки, в залежності від того, що було до 20 числа. Якщо ми розуміємо, що цього місяця надлишок споживання, то відповідно нам краще не чекати 20 числа, краще придбати раніше. З іншого боку, якщо споживання низьке, а погода під час опалювального сезону тепла, як було у лютому-березні, ми чекаємо з купівлею.

- Ви приділяли багато уваги заборгованості перед «Нафтогазом». Чи працює ваша схема?

- ОГ: Так. ОПЗ направив на погашення заборгованості ту частину коштів, отриманих від нас у вартість переробки, яка була передбачена спочатку. На сьогодні це близько $1 млн. Напевно, це крапля в морі, але процес пішов.

- А який загальний борг?

- ОГ: 1,5 млрд грн сам борг і близько 700 млн грн штрафних санкцій. Всього 2,2 млрд. Але зараз, наскільки я знаю, проходить реструктуризація. В будь-якому разі, проблема залишається. У заводу дуже велика заборгованість перед «Нафтогазом». Але зараз іде як політичний, так і партнерський рух до її вирішення. Принаймні, до цього його зовсім не було. Але це не головне досягнення. Я б акцентував увагу на тому, що на завод повернулася значна частина тих спеціалістів, які пішли під час його простою.

- Скільки там всього людей працює?

- ВК: На сьогодні близько 3 тисяч. 50 автобусів курсує між заводом і містом Южне. ОПЗ – це підприємство, яке без зупинок працює 24 години на добу та 365 днів на рік. Оскільки особливої альтернативи немає, люди цінують свою роботу. Заробітні плати також підвищують. За час нашого співробітництва було вже декілька етапів зростання зарплат на ОПЗ, плануються нові. На завод повернулося 15-20% працівників, які звільнилися у попередні роки.

- А ваші люди є на заводі? Як ви контролюєте процес виробництва?

- ВК: У нас склалися абсолютно конструктивні відносини. Тобто від нас нічого не приховується, а ми не заважаємо виробничому процесу. На підприємстві є наш представник, є система обміну інформацією та звітності. Звірка відбувається кожні декілька днів.

- Це державне підприємство і там не крадуть?

- ОГ: Це не державне підприємство, це підприємство, яке належить державі. Там на виробництві дуже складна система обліку та контролю, всюди датчики, ведеться постійний моніторинг. Фіксуються обсяги газу, які надійшли, є вузли обліку. У заводу є декілька напрямів споживань газу. Власне, для забезпечення життєдіяльності заводу та перевалки аміаку, який поступає по трубі з Тольятті на перевалку, а також давальницький газ, який іде від нас на переробку у добрива. Для кожного є окремі вузли обліку, контролюється кожний кубічний сантиметр ресурсу. Підприємство виглядає як п’ятизірковий готель, все чисто, прибрано. Туди просто так не заїдеш, не виїдеш і нічого не вивезеш.

- Побутує думка, що установки на заводі вже трохи застарілі і існують більш ефективні технології переробки газу в карбамід та аміак. Як Ви оцінюєте технічний стан заводу?

- ОГ: Завод пройшов модернізацію у 2000-х роках. Він спокійно може працювати років 10-15 чи навіть більше. Звичайно, технологія не останнього покоління і продукт, що виробляє ОПЗ, також. ОПЗ виробляє прильований карбамід, а є ще гранульований. Сама технологія виробництва дозволяє зберегти азотовмісну речовину всередині більш тривалий час і міцність гранул у гранульованому карбаміді вище. Це важливо при перевалці. Уявіть, якщо карбамід йде залізничним складом: він спочатку пересипається з виробництва в хопер (спеціальний вагон), доїжджає до порту, відвантажується на склад, потім зі складу, наприклад, на судно, із судна в порту призначення на склад і далі ще декілька маніпуляцій. Кожен раз ці операції призводять до того, що якась частина карбаміду б’ється, відповідно втрачається якість. У нашому випадку якість майже не втрачається, бо готовий свіжий продукт одразу з заводу потрапляє на судно - це тільки одна маніпуляція.

- ВК: Ще різниця прильованого і гранульованого карбаміду в тому, що прильований має чіткі розміри. Для гранульованого клієнт може замовити потрібні йому розміри – від 1 до 4 мм у діаметрі. А у прильованого є норма - близько 2,5 мм. Наша продукція на 93-97% має характеристики 1-4мм. Від розміру і залежить кількість діючої речовини всередині. Теоретично, у перспективі розвитку ринку, ми прийдемо до того, що даний продукт втратить свій попит, але це відбудеться не завтра. Можливо, через років 15. Деякі країни «третього світу» ще дуже довго використовуватимуть цей продукт. До того ж, карбамід - це сировина для виготовлення фарб, пластмаси, вибухівки та інших продуктів хімічної галузі. Комплексні мінеральні добрива, наприклад КАС, також виробляють, використовуючи карбамід.

- А ви КАС не плануєте виробляти?

- ВК: Найголовніше питання – де його зберігати. Він рідкий і активний. Його не можна просто зробити й залишити. Він десь за 4 місяці починає втрачати свою активну форму, його потрібно перемішувати. Його виробляють рідким, тому що рідке добриво краще засвоюється, дає кращий результат. Карбамід же потрібно вносити, коли земля волога або зволожувати її. Окрім того, для внесення КАС потрібно обладнання. Тобто це дорожче обладнання, яке не завжди є у наших аграріїв. Вони беруть його в оренду. Зазвичай вони купують КАС одразу із послугою по внесенню. Це робить такий продукт більш сезонним, із дуже нестабільним і непередбачуваним попитом.

- У вас щось особливе відбулося у зв’язку з поширенням коронавірусу?

- ОГ: Запобіжні заходи, віддалена робота - все стандартно, але дисципліновано. На заводі були вжиті всі заходи безпеки, ми не сприяли й не заважали, але цікавились. Ми готові пропонували, у разі необхідності, своє сприяння чи допомогу, але завод повністю впорався самостійно.

- А з торгівлею і попитом?

- ОГ: Деякі карантинні обмеження у портах на початку березня створили невизначеність, яка продовжувалась приблизно три тижні. Потім все стало на свої місця. Глобальний попит не зменшився. Люди не перестають їсти. У нашому випадку, знову ж таки, деяке везіння сприяло тому, що навіть такі глобальні процеси, які відбуваються зараз у світі, не торкнулися ринку добрив.

- Які ще є можливості у заводу?

- ОГ: Переробка. Робити комплексні добрива, для цього є вся необхідна інфраструктура. Можливо, якісь окремі вузли, агрегати, вартість яких не перевищує декількох мільйонів доларів. Це зі швидких рішень. З більш глобального - це будівництво окремого причалу, також перевалка різних рідких вантажів, як на експорт, так і на імпорт. Можливо, світлі нафтопродукти, метанол.

Насправді, майновий комплекс ОПЗ – це 5-6 потенційно незалежних один від одного бізнесів. На території заводу знаходяться ємності для зберігання і перевалки аміаку, залізничний цех, виробничі потужності мінеральних добрив тепличний комплекс. Всі ці окремі сегменти, потенційно, можна розвивати. Для цього потрібна юридична основа, а також воля та бажання власника дати можливість профільним чи зацікавленим гравцям ринку все це зробити. Напевно, є певна колізія, що державною власністю просто так не можна розпорядитися. Існують визначені процедури, конкурси. Але це потрібно робити - реалізовувати всі можливості, які є на цей час.

- І останнє питання – приватизація. Ви відчуваєте в собі сили виходити на приватизацію?

- ОГ: Ми однозначно не плекаємо ілюзії стосовно власних можливостей. Водночас ми розуміємо, що з тим підходом, який ми вже реалізували та довели на практиці, що він працює, ми можемо підійти і до приватизації. Можливо, не всього заводу. Ми неодноразово на цю тему дискутували, вона непроста і доволі болісно сприймається на ОПЗ. Працівники одразу асоціюють будь-яку ідею про розділення з «розпилом». Хоча, у моєму розумінні, це максимізація вартості. Наприклад, виробництво метанолу окремо, карбаміду окремо, перевалка рідких вантажів також, розвиток залізничної інфраструктури – це взагалі інша історія. В порту точно не буде відсутності попиту на локомотиви, вагони, ремонт цього всього. Мається на увазі, в усього порту «Южний», не тільки на території ОПЗ. Перспектив саме у порту дуже багато, це об’єктивно одна з основних складових.

- Вже стартувала «велика приватизація», що далі?

- ОГ: Вона як стартувала, так і закінчилася. Точніше, призупинилася. І все, що ми чуємо на сьогодні, це середина наступного року. Це те, про що президент домовився з МВФ. «Велика приватизація» - це одна з умов угоди, і ОПЗ також знаходиться в переліку цих великих компаній. МФВ поставило умову, що до липня, або включно з липнем, підприємство повинно бути приватизовано.

- Тобто виходить зараз на 10 місяців контракт підпишуть, а потім має бути приватизація?

- ВК: Вони повинні за цей час підготуватися, вирішити всі питання з документацією та оцінкою. Це не означає, що контракт для давальця буде на 10 місяців. Він буде тривати рівно стільки, стільки потрібно, але не більше 10 місяців. Тобто приватизація може у будь-який момент припинити дію цього договору. Ми всі отримали проект контракту й у ньому є умова - якщо відбувається приватизація, нас попередять за місяць і на цьому все. Але ми всі розуміємо, що раніше весни наступного року цього не відбудеться.

- ОГ: І ще два питання про які всі знають, але соромляться говорити – це борг перед Group DF $250 млн, який підтверджений Стокгольмським арбітражем. Інше питання – ОПЗ винен «Нафтогазу» 2,2 млрд грн. Сьогодні ніхто не має остаточного розуміння чи рішення, що з цим робити. Щойно з’явиться інвестор, кредитори зроблять усе, щоб максимально цинічно використати заборгованість перед ними та навіть зірвати приватизацію. Через це важливо працювати з ними вже сьогодні. Необхідно знайти комфортне рішення, у тому числі для поточного власника, а не удавати, що проблеми не існує.