"Зелені" сертифікати в Україні; quo vadis?

Україна взяла на себе зобов'язання з впровадження системи гарантій походження в 2012 році ухваленням рішення Радою міністрів Енергетичного Співтовариства 11. На основі Статті 15 RED I Договірні сторони Енергетичного Співтовариства (включаючи Україну) домовилися про розробку відповідного національного законодавства та визначення органу, відповідального за впровадження гарантій походження. Через рік Україна прийняла постанову «Про затвердження порядку видачі, використання та припинення дії гарантії походження електричної енергії для суб’єктівгосподарювання, що виробляютьелектричну енергію з альтернативних джерел енергії» (2013) 12. Однак, як зазначається в останньому звіті Енергетичного Співтовариства (ЕС) у листопаді 2020 року про впровадження системи, Державному агентству з енергоефективності та енергозбереження (Держенергоефективність) як призначеному органу не вдалося впровадити електронну систему, сумісну з системою Європейських енергетичних сертифікатів. ЕС закликало Україну створити систему видачі гарантій походження без подальших затримок 13.

Заради справедливості слід визнати, що Держенергоефективність з моменту зміни керівництва зробила певні конкретні кроки до впровадження системи видачі гарантій походження 14. У жовтні 2020 року відбулося перше засідання Робочої групи щодо запровадження системи гарантії походження, на даний час триває розробка проекту національного законодавства 15. Тим часом і, можливо, для того, щоб пришвидшити впровадження, секретаріат ЕС опублікував Документ для обговорення щодо впровадження системи гарантій походження в Енергетичному Співтоваристві, пропонуючи Договірним сторонам (ДС) регіональний/загально контрольований підхід в рамках ЕС до впровадження гарантій походження. При такому підході Секретаріат ЕС сприятиме створенню регіональної системи для гарантій походження, яка охоплюватиме національні ринки всіх або обраних Договірних сторін. Секретаріат також централізовано проводитиме закупівлю програмного забезпечення для електронного реєстру і, можливо, допомагатиме в переговорах зі страховими компаніями для отримання кращих умов. У той же час, Секретаріат ЕС сприятиме «статусу спостерігача» для Договірних сторін в Асоціації органів видачі сертифікатів і дозволить країнам Асоціації органів видачі сертифікатів експортувати свої гарантії походження на національні ринки Договірних сторін (тоді як протилежний напрямок не буде доступний на першому етапі). По суті, Асоціація органів видачі сертифікатів та регіональний ринок гарантій походження деякий час співіснуватимуть і як тільки країни ЕС досягнуть достатнього рівня зрілості та готовності, ці два ринки об'єднаються.

Поступовий підхід до розвитку ринку гарантій походження 16 та постійна передача ноу-хау від більш досвідчених членів Асоціації органів видачі сертифікатів ЄС мають сенс, і тому пропозицію ЕС слід розглядати позитивно. Як завжди, диявол криється в деталях і пролити більше світла на деякі з них було б корисно. Наприклад, якщо ми згодні з тим, що довіра є єдиним найважливішим фактором, який зробить або зламає будь-яку систему, то можливість достовірно довести всім сторонам, які беруть участь в аукціонах з гарантій походження, що видані, передані та скасовані сертифікати відповідають об'єктивній дійсності, є абсолютним обов'язком. Це означає, що відповідальний національний орган повинен у будь-який час мати можливість підтвердити, що дані, подані виробниками ВДЕ, які мають право на гарантії походження, є достовірними і двічі перевірені відповідно до даних вимірювання ОСР та ОСП. Такі речі і процеси викладені в національних доменних протоколах, затверджених Асоціацією органів видачі сертифікатів ЄС з метою уникнення можливого шахрайства. Національні органи видачі сертифікатів регулярно перевіряються Асоціацією органів видачі сертифікатів ЄС. Незрозуміло, хто візьме на себе таку відповідальність в запропонованій регіональній системі гарантій походження. Малоймовірно, що сам Секретаріат ЕС враховував брак знань та компетенції у цій галузі. Створення національних реєстрів і з'єднання їх між собою через спільного постачальника програмного забезпечення - це одне. Забезпечення того, щоб всі дані, введені в базу даних, були правильними і вільними від шахрайства, є іншим. Поки що Асоціація органів видачі сертифікатів ЄС успішно виконала роль кінцевого гаранта і центрального органу влади. Незрозуміло, чи буде якась інша організація.

Також було б неправильно надмірно покладатися на інноваційні рішення, такі як блокчейн, щоб гарантувати правильність даних, пов'язаних з гарантіями походження. Блокчейн гарантує, що ніхто не заволодіє даними після їх введення в систему. Проте потрібно, щоб введені дані вже пройшли перевірку на відповідність і були перевірені. Знову ж таки, централізований орган з чіткою відповідальністю та доступом до відповідних даних від операторів системи є більш вдалим для функціонуючої системи гарантій походження, ніж децентралізоване рішення. Отже, створення додаткової системи до поточної системи, що базується на Європейській системі енергетичної сертифікації, якою керує Асоціація видача сертифікатів, може бути ризикованою справою. Поступове і безперервне зближення з існуючою європейською системою і, врешті-решт, повноцінне членство в Асоціації органів видачі сертифікатів ЄС є, ймовірно, кращим підходом.

Так, повноцінне членство може виявитися проблематичним, враховуючи формулювання нової Директиви 2018/2001/ЄС (RED II) 17. Стаття 19(11) передбачає, що країни ЄС визнають гарантії походження, видані третьою країною, тільки якщо ЄС уклав угоду з даною третьою країною, в якій є прямий імпорт або експорт енергії. Однак Директива не містить визначення терміну «прямий імпорт або експорт енергії». Можна припустити, що «прямий» вказує на існування лінії електропередачі між ЄС і третьою країною, наявність спільного кордону між ЄС і третьою країною або, можливо, що імпорт або експорт не залежать від транзитної країни. Отже, хоча укладення угоди про взаємне визнання гарантій походження між ЄС та даною третьою країною не може бути неможливим (Сербія, зрештою, вже є пріоритетом), підписання такої угоди залежить від тлумачення Європейською Комісією терміну «прямий імпорт». Будьте впевнені, що це не просто теоретична тренувальна вправа. Тлумачення вплине на те, чи зможуть Чорногорія, Косово, Грузія та/або Росія (уявіть собі великі фотоелектричні установки в Калінінграді чи транспортування зеленого водню через «Північний потік») мати можливість торгувати своїми гарантіями походження через систему Асоціації органів видачі сертифікатів. Швидкою перемогою буде чітке визначення або відповідна редакція поправки в майбутній Директиві RED III, яка буде опублікована у другому кварталі 2021 року 18. У будь-якому випадку, це область, в якій допомога Секретаріату ЕС є корисною і навіть необхідною. Спілкування з Комісією одноголосно від імені всіх Договірних сторін, безумовно, ефективніше індивідуального підходу.

Досягнення угоди з ЄС про взаємне визнання гарантій походження та створення системи гарантій походження в країнах Енергетичного Співтовариства, яка повністю сумісна з системою Асоціації органів видачі сертифікатів (і, в ідеалі, повноправною його частиною), є ще більш актуальною проблемою з огляду на майбутнє законодавство Зеленої угоди та Механізму прикордонного вуглецевого регулювання, який буде частиною пакету 19. В даний час виробники електричної енергії в Європі мають враховувати ціну за квоти зі Схеми торгівлі викидами ЄС в майже повному розмірі. Виробники електроенергії з третіх країн, які експортують свою електроенергію до ЄС, мають перевагу перед своїми колегами в ЄС, оскільки їх електроенергія не підпадає під дію жодної схеми ціноутворення на вуглець, податку на вуглець або схему торгівлі викидами. Це зміниться, як тільки розпочнеться механізм прикордонного вуглецевого регулювання, ймовірно, у 2023 році. Точний ефект, який буде мати механізм прикордонного вуглецевого регулювання на імпорт електроенергії, не зовсім зрозумілий, але з огляду на те, що минулого місяця ціна за CO2 перевищила 40 євро 20, навряд чи буде незначною. Трейдер, який працює в ЄС, матиме менше стимулів купувати електроенергію за межами ЄС, якщо буде значна націнка (крім того, залишається резервування міжкордонних перетоків). В основному, єдиним джерелом, яке буде підтримувати конкурентоспроможність експорту/імпорту, є відновлювана енергетика, оскільки на нього не застосовується додатковий податок або збір. Однак, щоб ефективно використовувати цю перевагу, виробник ВДЕ повинен достовірно довести, що його енергія дійсно вироблена з альтернативних джерел. Тому все повертається на круги своя — на гарантії походження.

Розглянемо зараз обсяг встановленої потужності ВДЕ в Україні та важливість імпорту/експорту електроенергії та газу для української економіки. Необхідність створення функціонуючої системи гарантії походження у відносно недалекому майбутньому стає занадто очевидною. Фактично, серед усіх інших членів Енергетичного Співтовариства Україна, ймовірно, є країною, яка потребує гарантії походження найбільше.

Минулого року Україна експортувала вдвічі більше електроенергії (4,7 ТВт-год), ніж імпортувала (2,3 ТВт-год). В основному вся вироблена в Бурштинському острові електроенергія направляється в Угорщину, Польщу або Словаччину 21. Враховуючи нинішню надмірну потужність української системи (зростання обсягів ВДЕ з їх пріоритетним відпуском у мережу, що призвело до обмежень у виробництві ядерної енергії, а також, з огляду на те, що ВДЕ також можуть підлягаюти обмеженню) частка експорту електроенергії, можливо, могла б бути вищою, якби на це була придатна інфраструктура мережі. Такий стан може змінитися у 2023 році, коли НЕК «Укренерго» виконає технічну синхронізацію з системою ENTSO-E. І це було б упущеною можливістю, якби близько 7,5 ТВт-год вироблених щорічно в Україні ВДЕ не могли б бути експортовані, спираючись на те, що ВДЕ виключено з механізму прикордонного вуглецевого регулювання (за умови, що може бути зелена електроенергія та газ). Дохід, який буде генерувати ДП «Гарантований покупець», може бути використаний для покриття частини боргу, який він має по відношенню до виробників ВДЕ. Те ж саме має місце і для гарантій походження. Дохід від продажу сертифікатів може бути використаний для підвищення схеми підтримки ВДЕ і підвищення платіжної дисципліни ДП «Гарантований покупець».

Такий підхід передбачає, що система українських гарантій походження має бути спроектована таким чином, щоб дохід від гарантій походження був направлений назад в систему підтримки ВДЕ. Можливі декілька варіантів. Проте є той, який вже працює і він полягає у тому, що зобов'язує виробників ВДЕ, які вже отримують підтримку за зеленим тарифом, передавати свої гарантії походження назад Держенергоефективності, як органу видачі. Держенергоефективність буде продавати гарантії походження через публічний аукціон, відкритий для українського бізнесу, а пізніше, як тільки система буде підключена до системи Асоціації органів видачі сертифікатів ЄС, до бізнесу в ЄС. Після цього аукціонний дохід повернеться до системи підтримки ВДЕ або будь-якої іншої ініціативи, пов'язаної з відновлюваними джерелами енергії. Подібна схема була впроваджена у Словаччині, і це цілком відповідає статті 19 нової Директиви RED II (яку незабаром мають транспонувати країни Енергетичного Співтовариства), де держави-члени мають забезпечити: «Коли виробник отримує фінансову підтримку від схеми підтримки, ринкова вартість гарантії походження для того самого виробництва враховується у відповідній схемі підтримки». Директива далі стверджує, що: «Ринкова вартість гарантії походження має бути врахована належним чином, де гарантії походження видаються не безпосередньо виробнику, а постачальнику або споживачу, який купує енергію з відновлюваних джерел або в конкурентних умовах..» 22. Ті виробники ВДЕ, які не отримують підтримку за зеленим тарифом, звичайно, зможуть продавати свої гарантії походження, як вважають за потрібне.

Останнє, але цілком законне запитання - скільки грошей можна заробити за допомогою гарантій походження в Україні. Як і в більшості речей, все залежить від ціни, а ціна формується попитом. Вище згадувалося, що в країнах, які запровадили додаткові стимули для споживання гарантій походження, ціни на гарантії походження, як правило, вищі. Припустимо, що Україна вводить споживчі податкові знижки для компаній, які купують сертифікати (як це робиться в Словаччині), зобов'язує компанії використовувати певну кількість сертифікатів (приклад Швеції), або комбінацію обох підходів. Фактично, ціна гарантій походження може досягати не менше 0,20 €/МВт-год, а при приєднанні до Асоціації органів видачі сертифікатів може досягати ще більш високих рівнів. Залежно від рівня цін і обсягу потужностей ВДЕ, на які будуть видані гарантії походження, щорічно в систему можуть надходити 2-3 млн євро. Можливо, не так вже й багато, але враховуючи, що минулого року ДП «Гарантований покупець» відшкодовував 63% і в січні-березні близько 90% платежів виробникам ВДЕ 23, кожна копійка повинна рахуватися. Крім того, гарантії походження могли б допомогти покращити заплямований імідж ВДЕ в Україні 24 і продемонструвати, що Україна серйозно ставиться до приєднання до Зеленої угоди ЄС і узгодити з цілями вуглецевої нейтральності 25.

Чи Україна вибере на себе впровадження системи гарантій походження за допомогою Енергетичного Співтовариства або обере національний підхід, не зовсім важливо. Важливим є те, щоб Україна якомога швидше, а не пізніше розпочала впровадження системи видачі гарантій походження. Та обрала систему, яка дозволить їй стати невід'ємною частиною європейської системи Асоціації органів видачі сертифікатів ЄС.

Крістіан Такач