10:00 / 01 жовтня, 2026

Закон № 4963-IX: що змінюється для відновлюваної енергетики

Ольга Савченко, старша партнерка ЮК Altelaw&Sempra

25 вересня 2026 року Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації законодавства Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії» від 2 вересня 2026 року № 4963-IX (далі - Закон). Нормативно-правовий акт спрямований на імплементацію до національного законодавства Директиви (ЄС) 2018/2001 про стимулювання використання енергії з відновлюваних джерел (RED II) в контексті виконання зобов’язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною та ЄС.

Закон має комплексний характер: зміни внесено до Земельного кодексу України та 13 законів, зокрема законів «Про альтернативні джерела енергії», «Про ринок електричної енергії», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про енергетичну ефективність», «Про альтернативні види палива». Серед ключових новел - зони прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії, граничні строки дозвільних процедур, спільноти у сфері ВДЕ, однорангова торгівля електроенергією, нові правила плати за приєднання установок зберігання енергії, механізми міждержавної співпраці, а також регулювання ринку біопалива (розглянуто в окремому матеріалі). Нижче поблоково наведено аналіз основних змін.

Зони прискореного розвитку та нова дозвільна процедура

Найбільш масштабна новела Закону - нова модель реалізації проєктів відновлюваної енергетики (статті 9⁹, 9¹⁰ та новий розділ III¹ Закону України «Про альтернативні джерела енергії»). Досі девелопер проходив загальні містобудівні, земельні, екологічні та енергетичні процедури без жодних гарантій щодо їх загальної тривалості. Тепер законодавець будує систему з чотирьох елементів: планування (держава заздалегідь визначає придатні території), пріоритетний статус проєктів, єдине вікно та граничні строки. Модель відтворює статті 15–16f RED II у редакції RED III, ухвалені в ЄС у 2023 році саме тому, що тривалість дозвільних процедур була визнана головним бар’єром для нових потужностей.

1. Що таке зона прискореного розвитку

Зона прискореного розвитку визначена як заздалегідь обрана державою територія (на суходолі, на морі чи у внутрішніх водах), де будувати СЕС, ВЕС чи інші об’єкти ВДЕ найпростіше, бо ключові екологічні та планувальні питання вже вирішено на рівні державного плану. Девелопер, який приходить у таку зону, не мусить заново доводити придатність ділянки - він отримує «попередньо погоджену» територію та скорочені строки.

2. Як визначатимуть зони

Процес складається з трьох кроків.

Картографування. Міненерго разом з органом у сфері геопросторових даних і землеустрою складає карту територій, придатних для ВДЕ, - земель, надр і акваторій, включно з місцями для мереж і накопичувачів. Враховуються три чинники: де є ресурс (сонце, вітер, геотермальне тепло), де буде попит на енергію і де є або можуть бути збудовані мережі.
План (схема планування) зон. На основі карти Міненерго за участю органів у сфері довкілля та містобудування розробляє план зон, а Кабінет Міністрів України його затверджує. План проходить стратегічну екологічну оцінку, а Уряд визначає заходи з пом’якшення впливу на довкілля, обов’язкові для проєктів у зонах.
Інтеграція в містобудування. Зони стають частиною планування на всіх рівнях - від Генеральної схеми планування території України до комплексних планів громад і планів зонування. Крім того, до 1 січня 2030 року детальні плани територій для енергетичних об’єктів поза населеними пунктами, де немає комплексних планів громад, можна буде розробляти на основі схем планування району чи області.

3. Де можуть бути зони

Закон задає два фільтри. Пріоритет отримують штучні та вже освоєні території: дахи і фасади, транспортна інфраструктура та прилеглі землі, паркінги, ферми, звалища, промислові майданчики, шахти, штучні водойми і водосховища, очисні споруди, деградовані й малопродуктивні землі. Виключаються природно-заповідний фонд, екомережа, території Natura 2000, водно-болотні угіддя міжнародного значення, біосферні резервати, об’єкти ЮНЕСКО, місця існування «червонокнижних» видів, основні міграційні шляхи тварин з охоронними зонами навколо них, а також усі території вище 1000 метрів над рівнем моря.

На практиці першими кандидатами стануть промзони, відпрацьовані шахти й кар’єри, полігони та водосховища (для плавучих СЕС), а також морські акваторії, що вперше створює законодавчу основу для офшорної вітроенергетики. Натомість карпатські полонини, де раніше планувалися гучні вітрові проєкти, до зон не потраплять. Проєкти там не заборонені, але йтимуть загальною процедурою з повноцінною ОВД. Окремо варто уточнити, чи охоплює посилання на «Natura 2000» українську Смарагдову мережу, адже Україна як держава, що не є членом ЄС, формує саме її.

4. Що отримує проєкт у зоні

загальний строк усіх дозвільних процедур - не більше 12 місяців (для офшорних ВЕС - 24 місяці) проти 24 (36) місяців поза зонами;
строк рішення кожного органу - до 30 днів замість 45;
звільнення від ОВД за умови виконання визначених Урядом заходів з пом’якшення (з важливим застереженням, наведеним нижче);
можливість участі в регіональних аукціонах, прив’язаних до зон.

5. Суспільний інтерес

Стаття 14¹ встановлює, що до досягнення кліматичної нейтральності проєкти ВДЕ (зокрема з накопичувачами) «вважаються такими, що становлять суспільний інтерес і сприяють громадському здоров’ю та безпеці» - за умови вжиття заходів із запобігання та компенсації шкоди довкіллю. Практично це означає: коли орган влади чи суд зважує інтереси енергетики та, наприклад, охорони природи чи ландшафту, суспільна значущість проєкту ВДЕ вже презюмується законом і її не потрібно щоразу доводити. Статус не звільняє від природоохоронних вимог, не гарантує отримання дозволів і не є «суспільною необхідністю» для примусового викупу землі.

Показовим є досвід Німеччини, яка у 2022 році закріпила в Законі про відновлювані джерела енергії (EEG, § 2) «переважний суспільний інтерес» до ВДЕ. Пріоритет не абсолютний, але тягар обґрунтування фактично переходить на протилежну сторону, і норма стала реальним аргументом у спорах щодо вітрових проєктів - зокрема в конфліктах з охороною пам’яток, ландшафту та вимогами військових радарів.

6. Єдине вікно

Замовник проєкту спершу оформлює права на землю (або на будівлю, де розміщується об’єкт), а далі подає всі заяви в електронній формі через контактні пункти - «Дію» та/або Єдину державну електронну систему у сфері будівництва. Документи «рухаються» між органами всередині системи, а не через замовника. Строки рішень поширюються на всі компетентні установи - тобто на будь-які органи чи організації, від яких залежить дозвіл або підключення, включно з операторами мереж. Отже, 30- чи 45-денний строк діє і для технічних умов та договору про приєднання. Строк на виправлення недоліків заяви - до 10 календарних днів. Міненерго має оприлюднювати українською та англійською мовами посібник з процедур - по суті, покрокову інструкцію для інвестора щодо всіх необхідних дозволів, яка оновлюється щонайменше раз на два роки.

Концепція єдиного вікна є безумовно правильною і давно очікуваною ринком, особливо для нових іноземних інвесторів, для яких головною проблемою була не кількість дозволів, а непрозорість послідовності процедур і непрогнозованість строків. Водночас цікаво, як ця модель працюватиме на рівні вторинного законодавства та практики: як «Дію» та ЄДЕССБ буде інтегровано із системами операторів систем розподілу і як нові строки узгодять із кодексами систем. Закон також не визначає наслідків порушення строків - на відміну від RED III, яка для малих сонячних установок передбачає мовчазну згоду.

7. Граничні строки

Загальна тривалість усіх дозвільних процедур відраховується з дня подання заяви до контактного пункту й охоплює всі дозволи на будівництво, приєднання та введення в експлуатацію, ОВД і спецдозвіл на користування надрами (без урахування будівельних робіт і строків оскарження). Закон встановлює такі граничні строки, які відповідають RED III:

у зонах прискореного розвитку - 12 місяців (офшорні ВЕС - 24 місяці); реконструкція чи технічне переоснащення об’єктів до 150 кВт - 6 місяців (офшорних ВЕС - 12 місяців);
поза зонами - 24 місяці (офшорні ВЕС - 36 місяців); реконструкція чи технічне переоснащення до 150 кВт - 12 місяців (офшорних ВЕС - 24 місяці);
заміна обладнання з приростом потужності не більше 15%, якщо ОВД не потрібна, - 3 місяці;
СЕС на дахах і фасадах будівель, що не є енергетичними об’єктами, - 3 місяці; СЕС до 100 кВт, зокрема для власного споживання та спільнот, - 30 днів;
теплові насоси до 50 МВт - 30 днів, геотермальні - 90 днів.

У разі форс-мажору строки можуть бути продовжені: для нових проєктів - до 6 місяців, для реконструкції - до 3 місяців. Скорочені строки не застосовуються до об’єктів культурної спадщини, оборони та національної безпеки.

У ЄС держави-члени мали завершити картографування до травня 2025 року та затвердити плани зон до лютого 2026 року. Для України строк не встановлено, тож реальний запуск зон залежатиме від темпів ухвалення Урядом порядку, плану та заходів з пом’якшення. До того граничні строки залишатимуться передусім орієнтиром, на який девелопери зможуть посилатися у відносинах з органами та в спорах.

Цільові показники та охолодження

Закон вперше закріплює на рівні закону національний цільовий показник - частку енергії з ВДЕ, яку Україна зобов’язується досягти у валовому кінцевому споживанні енергії, тобто в усій енергії, яку споживають промисловість, транспорт, домогосподарства, сфера послуг і аграрний сектор, разом із втратами в мережах. Раніше такі показники існували лише в програмних документах: План дій до 2020 року передбачав 11%. На 2030 рік Рада міністрів Енергетичного Співтовариства визначила для України 27% (для порівняння: для ЄС у цілому - 42,5%, а для сторін Співтовариства - від 27% до 52%). У редакції Національного плану з енергетики та клімату 2024 року ця ціль розкладена на 29% в електроенергетиці, 33% у тепло- і холодопостачанні та 17% у транспорті. У червні 2026 року План було оновлено.

Нова стаття 8¹ визначає, що частка ВДЕ рахується як сума трьох складових: електроенергії, тепла й охолодження та транспорту. Єдина методика потрібна, щоб коректно звітувати перед Енергетичним Співтовариством, зрозуміти, чи матиме Україна «надлишок» для продажу іншим державам, і планувати аукціони. Вона також робить «видимими» внески, які раніше не рахувалися, - теплові насоси, охолодження, «зелений» водень.

Окремо Закон вводить поняття охолодження - відведення тепла з приміщення чи технологічного процесу. Раніше закон знав лише електричну, теплову та механічну енергію. Тепер відновлювана енергія, використана для охолодження, зараховується до цільового показника, а для сектору тепла й охолодження встановлено окрему ціль: зростання частки ВДЕ щонайменше на 0,8% у середньому за 2021–2025 роки і на 1,1% за 2026–2030 роки порівняно з 2020 роком. Відновлюваним у ЄС вважається холод із природних джерел - морської, річкової чи ґрунтової води - або від ефективних теплових насосів (Делегований регламент (ЄС) 2022/759). У Парижі з 1967 року для охолодження будівель у центрі міста використовується вода Сени, у Стокгольмі мережа холодопостачання отримує холод як «побічний продукт» теплових насосів, що гріють місто, а в Гельсінкі взимку охолоджують морською водою, а влітку - машинами, що працюють на скидному теплі ТЕЦ. Узгоджено змінено й Закон України «Про енергетичну ефективність»: ефективним вважається централізоване тепло- і холодопостачання, що використовує щонайменше 50% відновлюваної енергії або скидного тепла чи 75% тепла когенерації.

Схеми підтримки: принципи, «зелений» тариф та аукціони

Загальні вимоги та оцінка ефективності

Стаття 9 тепер вимагає, щоб усі схеми підтримки працювали на ринкових засадах, не викривлювали ринок, враховували витрати на інтеграцію в мережу, стимулювали реакцію виробників на цінові сигнали та застосовувалися у відкритий, прозорий, конкурентний, недискримінаційний і економічно ефективний спосіб. Передбачено можливість участі в українських схемах підтримки виробників з ЄС та Енергетичного Співтовариства. Підтримка не надаватиметься енергії зі спалювання відходів, якщо не виконано обов’язок щодо їх роздільного збирання.

Ключова новела - обов’язок Міненерго щонайменше раз на п’ять років готувати й публікувати у відкритому доступі звіт з оцінки ефективності схем підтримки: їх впливу на різні групи споживачів та інвестиції. Висновки мають враховуватися під час планування нових схем і перегляду Національного плану. Значення цієї норми важко переоцінити з огляду на український досвід: схема «зеленого» тарифу, запроваджена без регулярної оцінки її вартості, у 2019–2020 роках призвела до значної заборгованості гарантованого покупця, Меморандуму 2020 року та ретроспективного зниження тарифів Законом № 810-IX. Аналогічний обов’язок в ЄС встановлено статтею 6 RED II, а правила про державну допомогу вимагають оцінки ex post для великих схем.

«Зелений» тариф для домашніх СЕС

Новела для приватних СЕС - кількісний поріг споживання. Раніше для установок, введених з 1 січня 2024 року, закон вимагав лише наявності будівлі та споживання електроенергії домогосподарством без жодної цифри. Тепер мінімальне споживання становить 10 кВт·год на місяць. Якщо в певному місяці спожито менше, надлишок оплачується не за «зеленим» тарифом, а постачальником універсальних послуг за ціною ринку «на добу наперед», але не вище роздрібної ціни для населення. Поріг символічний, адже 10 кВт·год споживає навіть будинок, де ніхто постійно не живе. Мета норми полягає не в обмеженні звичайних домогосподарств, а в подальшій боротьбі з тим, що називається «гірлянди».

Реконструкція та ремонт

Логіка збереглася, але її уточнено та доповнено аварійним ремонтом. Якщо після реконструкції, ремонту чи заміни обладнання встановлена потужність не збільшилася, «зелений» тариф зберігається. Якщо збільшилася - весь об’єкт переходить на коефіцієнт, чинний на дату завершення робіт, тобто фактично на нижчий тариф. Про аварійний ремонт зі збільшенням потужності треба повідомити НКРЕКП протягом 10 днів.

Аукціони

Концепцію аукціонів, закладену Законом № 4777-IX (ринкова премія, строк до 2034 року, окремі квоти для СЕС з накопичувачами), збережено, але посилено вимоги до конкуренції та прозорості:

учасники не можуть бути пов’язані між собою відносинами контролю, тож кілька SPV однієї групи не зможуть конкурувати між собою на одному аукціоні;
щодо кожного об’єкта можна подати лише одну закриту пропозицію;
регіональні аукціони прив’язуються до зон прискореного розвитку;
гарантований покупець публікуватиме результати попередніх аукціонів і дані про реалізацію проєктів у відкритому доступі;
в аукціонах на рівних умовах зможуть брати участь спільноти у сфері ВДЕ.

Частка аукціонної ціни, що фіксується в євро (не менше 50%), не змінилася.

Розподілена енергетика: спільноти, власне споживання та однорангова торгівля

Спільноти у сфері ВДЕ

Нова стаття 9⁸ запроваджує спільноти у сфері відновлюваних джерел енергії - об’єднання громадян, малого й середнього бізнесу та органів місцевого самоврядування, які разом виробляють, споживають, зберігають і продають «зелену» енергію не заради прибутку, а заради вигоди для своїх членів і громади. Типовий приклад - ОСББ, школа чи громада, що спільно побудували СЕС і ділять вироблену енергію. Членство не позбавляє учасника прав споживача, до спільнот мають застосовуватися недискримінаційні процедури, вони можуть виходити на ринок самостійно або через агрегатора і брати участь в аукціонах. Міненерго має готувати звіт про перешкоди та потенціал розвитку спільнот.

При цьому цікаво, що всього за кілька місяців до цього Закону українське законодавство вже отримало схожий інститут. Закон № 4834-IX від 7 квітня 2026 року (так званий закон про market coupling) запровадив у Законі України «Про ринок електричної енергії» «громадське енергетичне об’єднання» - аналог «громадянської енергетичної спільноти» з Директиви (ЄС) 2019/944. В ЄС обидва інститути співіснують. Головна різниця полягає в тому, що громадське об’єднання працює лише з електроенергією, але з будь-якими джерелами та ширшим колом видів діяльності (включно з розподілом, постачанням і зарядними станціями), тоді як спільнота у сфері ВДЕ працює лише з відновлюваними джерелами, зате має доступ до механізмів підтримки. Одна й та сама ініціатива, наприклад ОСББ із СЕС на даху, може відповідати ознакам обох, тож постане питання вибору статусу. Крім того, спільнота може бути енергетичним кооперативом, визначення якого допускає діяльність з метою прибутку, а українське визначення не відтворює важливої ознаки RED II - контролю спільноти з боку членів, розташованих поблизу проєкту, який в ЄС захищає спільноти від «поглинання» великими гравцями.

Закон створює рамку, проте без вторинного регулювання спільноти залишаться декларацією. Найбільш показовим є досвід Австрії, яка у 2021 році запровадила ту саму «тріаду», що тепер з’являється в Україні: локальні та регіональні спільноти ВДЕ, громадянські енергетичні спільноти та спільні установки в одній будівлі. Ключовим стимулом стали знижені тарифи на використання мереж для енергії, розподіленої всередині спільноти, та автоматичний розподіл обсягів між членами за даними «розумних» лічильників. За даними австрійського державного порталу, учасники економлять 4–5 євроцентів за кВт·год у регіональних спільнотах і близько 8 євроцентів - у локальних, а кількість спільнот ВДЕ за два роки зросла приблизно з 1 170 до понад 5 500. Тож для України ключовими будуть рішення НКРЕКП щодо розподілу енергії всередині спільнот і мережевих тарифів.

Споживач власного виробництва та однорангова торгівля

Закон запроваджує нові категорії - споживачів відновлюваної енергії власного виробництва (тих, хто виробляє «зелену» енергію переважно для себе) та спільно діючих споживачів (наприклад, мешканців одного багатоквартирного будинку зі спільною СЕС) - і закріплює їхні права в Законі України «Про ринок електричної енергії». Установка такого споживача може належати третій особі, що відкриває шлях для лізингу та енергосервісних моделей. Надлишок вони можуть продавати за одним із трьох договорів: за механізмом самовиробництва, за «зеленим» тарифом або за новою угодою про однорангову торгівлю (peer-to-peer). Простими словами, однорангова торгівля - це продаж «зеленої» електроенергії напряму іншому споживачу чи учаснику ринку за погодженою ціною, самостійно або через посередника, наприклад агрегатора. Порядок такої торгівлі визначатиме НКРЕКП.

У ЄС за таким способом працюють дві моделі. Перша - платформна: нідерландська компанія Vandebron дає змогу споживачам обирати конкретного виробника, наприклад фермера з вітряком, і купувати його енергію, а технічно постачання здійснює ліцензований постачальник. Друга - локальна «сусід - сусіду», яку ЄС у 2024 році перетворив на загальне право на спільне використання енергії (energy sharing) для установок до 6 МВт (стаття 15a Директиви 2019/944, строк транспозиції - 17 липня 2026 року). Для України це означає появу альтернативного покупця для надлишків дахових СЕС - сусіднього підприємства, школи чи ОСББ. Водночас енергія й далі йде мережами ОСР, тож плата за розподіл і врегулювання небалансів залишаються, а привабливість механізму залежатиме від порядку НКРЕКП, «розумних» лічильників та агрегаторів.

Установки зберігання енергії: нова плата за приєднання

Для ринку зберігання енергії це, без перебільшення, найактуальніша зміна Закону. Плата за нестандартне приєднання до мереж розраховується за замовлену потужність. Попереднє формулювання «потужності відбору та/або відпуску» давало підстави нараховувати плату для накопичувача окремо за потужність заряджання та розряджання, хоча він працює через одну точку приєднання.

Тепер для УЗЕ плата визначається за більшою з двох величин - потужністю заряджання або розряджання, тобто за 20 МВт, - та за окремою ставкою, яка має враховувати двонапрямну роботу накопичувача і виключати подвійну оплату одних і тих самих робіт оператора мережі. НКРЕКП має ухвалити відповідні акти протягом 45 днів з дня набрання Законом чинності. Актуальність зміни пояснюється тим, що після масованих ударів по генерації, які відбувалися минулого опалювального сезону та відновилися буквально 30 вересня 2026 року, накопичувачі є одним із ключових інструментів стійкості енергосистеми, а плата за приєднання - однією з найбільших статей їх капітальних витрат. Інвесторам, які зараз отримують технічні умови чи укладають договори про приєднання, варто врахувати цю зміну вже сьогодні.

Міжнародна співпраця: статистичні трансфери та спільні проєкти

Закон доповнено статтями 16–22, які імплементують механізми співпраці RED II. Їх спільна ідея полягає в тому, що відновлювана енергія, вироблена в одній державі, може зараховуватися до цільового показника іншої.

Статистичний трансфер. Держава, яка перевиконує свій показник, «продає» надлишок державі, що не встигає досягти свого. Енергія фізично не переміщується - змінюються лише статистичні дані. Угода укладається щонайменше на рік і оформлюється через Секретаріат Енергетичного Співтовариства або Платформу ЄС з розвитку ВДЕ. Трансфер не повинен шкодити досягненню власного показника України.
Спільні проєкти. Енергія з конкретного об’єкта в Україні може зараховуватися до показника держави ЄС чи Енергетичного Співтовариства, яка, наприклад, інвестує в цей проєкт. Для проєктів із третіми країнами умови жорсткіші: електроенергія має фізично надходити та споживатися в Україні через міждержавні перетини.
Спільні схеми підтримки. Україна та інші держави можуть об’єднати або скоординувати свої схеми підтримки, наприклад провести спільний аукціон.

Європейський досвід показує, що ці механізми працюють. Для досягнення цілей 2020 року Нідерланди придбали в Данії 8 ТВт·год за 100 млн євро, а Данія спрямувала ці кошти на розвиток технологій Power-to-X. Литва передавала статистичні обсяги Люксембургу та Бельгії, Данія - Ірландії. Швеція та Норвегія з 2012 року мали спільний ринок «зелених» сертифікатів і досягли спільної мети 28,4 ТВт·год нової генерації на рік раніше строку. Німеччина та Данія у 2016 році провели перший взаємно відкритий аукціон для СЕС, а в межах механізму фінансування ВДЕ ЄС Люксембург вніс 40 млн євро на будівництво семи сонячних станцій у Фінляндії, перша з яких запрацювала в березні 2026 року.

Для України практичний ефект залежатиме від того, чи вийде вона на перевиконання свого показника. Якщо так, трансфери можуть стати джерелом коштів для розвитку генерації та мереж, а спільні проєкти - додатковим каналом фінансування відновлення енергосистеми, у якому проєкт підтримує не лише українська схема, а й держава-партнер. Спільні схеми підтримки відкривають можливість спільних аукціонів із сусідами, зокрема з Молдовою чи Польщею. Проєкти з третіми країнами матимуть сенс лише за наявності міждержавних перетинів - тут потенційно релевантні моделі ППП для інтерконекторів. Використанню механізмів передуватимуть затвердження Урядом порядку трансферів і підключення України до платформи ЄС.

Замість висновків

Закон № 4963-IX - найбільш масштабний крок України з імплементації RED II. Він закладає нову архітектуру відновлюваної енергетики: просторове планування через зони прискореного розвитку, презумпцію суспільного інтересу для проєктів ВДЕ, єдине вікно з граничними строками, правовий статус спільнот і споживачів власного виробництва, однорангову торгівлю та механізми міждержавної співпраці. Водночас значна частина нових інститутів залишається рамковою, і реальний ефект залежатиме від вторинного регулювання: плану зон і заходів з пом’якшення, посібника з процедур, порядку однорангової торгівлі та розподілу енергії в спільнотах, а також від інтеграції інформаційних систем органів влади й операторів мереж. Для учасників ринку це означає, що вже зараз варто переглянути стратегії реалізації проєктів з урахуванням майбутніх зон, оцінити вплив нових правил приєднання на економіку накопичувачів і відстежувати ухвалення підзаконних актів.